А тепер про другий кейс, який змусив мене замислитися.2. Подорож Поділлям від "Вітер Віє".Чудовий первинний задум (і я трошки була обізнана з тим, як він готувався, в силу своєї залученості у "Витоки"). Ця агенція активно використовувала матеріали путівника для того, щоб інтегрувати елементи традиційного святкування Купала у свій маршрут Поділлям.Надзвичайно естетичні, мистецькі фотографії, прекрасні відгуки, дуже насичений маршрут — що ще треба?Мене тут цікавить один момент. У програмі було проведення водіння куста (!), але відбувалося це не на Поліссі у Сварицевичах чи сусідніх селах, а в с. Зіньків на Поділлі. Я розумію, що обряд популяризується. І це, до речі, інша складова питання: чи існував би він далі, якби не зацікавлення фольклористів, які щороку приїжджають на Зелені свята в ті краї, щоб його записати. Про те, що саме це слугує додатковим стимулом — бо люди з Києва їхали спеціально, — говорили неодноразово і Ірина Клименко, і Ірина Коваль-Фучило. Тобто тут ми заходимо в поле взаємовпливів респондентів на антропологів/фольклористів та навпаки. Як існував би далі цей обряд, якби люди ззовні (які очевидно, що знаходяться у вищій позиції, бо "з Києва приїхали") не приділяли б йому такої ваги? І коли ми бачимо водіння куста у Києві на Русаліях чи в с. Зіньків на Поділлі — це що? Це продовження традиції чи таки апропріація? Як розмежувати, коли ти ще зберігаєш і плекаєш, а коли вже паразитуєш?Тут нема єдиноправильних відповідей, і я нікого не змушую хейтити чи кенселити, бо і Витачів з Гончара, і Вітер Віє — це насправді щирі бажання популяризувати, знайомити з культурою, спроби подати це імерсивно. Але при цьому ми все ж повинні дивитися ширше і глибше, а найкраще — ще й з позиції місцевих громад.Ви приїжджаєте до місця, яке точно має свої усталені звичаї й практики святкування. Чому б замість водіння куста, яке тут ніхто ніколи не робив, не піти поспілкуватися з тамтешніми людьми, не спробувати спільно з ними щось провести в такому форматі, в якому воно дійсно там побутувало (чи побутує)?Як зі сторони (очима мешканців цього села) виглядають всі ці люди, які приїхали потусити біля церкви, провести обряд водіння куста (явно невідомий цим людям, явно чужий, ще й явно не в той час зроблений, бо Зелені свята вже минули, Розигри відійшли, а дати поїздки чітко прив'язані до Купала) і поїхали далі?Імерсивні досвіди — це прекрасно, потрібно та важливо, але я би хотіла, щоб ми у всіх цих прагненнях відтворити культуру, познайомитися з нею, відчути її тощо-тощо-тощо завжди ставити собі питання доречності, етичності та усвідомлювали ризики інвазивності, паразитування, комодифікації та апропріації. Бо виглядає так, що навіть дуже класні ініціативи впираються в ці проблеми. І поки що більшість ще не бачить, що з цим не так.Я вважаю, що повага до місцевих громад, сталий підхід у плануванні та боротьба з екзотизацією мають постійно триматися у фокусі. Можливо, тоді ми не будемо пересаджувати на чужий ґрунт інші звичаї та цінуватимемо те, що локально зберігається.