ВПВС в постанові від 27.06.2019 у справі № 9901/776/18 дійшла висновку, що загальний максимальний строк тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності з урахуванням можливості продовження такого строку на стадії досудового розслідування становить чотири місяці, протягом яких досудове розслідування має бути завершеним. Ці законодавчі гарантії недоторканності та імунітету судді мають дисциплінувати і орієнтувати сторону обвинувачення на необхідність завершення досудового розслідування щодо відстороненого судді у строки, встановлені законом для відсторонення. Такий ліміт строку відсторонення судді від здійснення правосуддя не поширюється на застосування вказаного заходу кримінального провадження на стадії судового провадження, для якого встановлено спеціальний строк - до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження. Тобто застосування тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя на стадії досудового розслідування та судового провадження в межах одного кримінального провадження не є тотожними за юридичним змістом, підставами, значимістю, метою і тривалістю застосування. Підтримуючи зазначену правову позицію ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136588261 від 29.04.2026 у справі № 990/347/24 погодилась з правомірністю тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття вказаного кримінального провадження.
В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. У такому разі суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Крім того, роз`ясненню підлягає судове рішення, яким суд розв`язав спір по суті, тобто якщо воно впливає на права, обов`язки та інтереси учасників спірних правовідносин. Не підлягає роз`ясненню рішення, що прийняте з процесуальних питань, які не стосуються суті спору, що виник між сторонами у справі. Оскільки ухвала суду першої інстанції стосувалася лише дослідження питання наявності підстав для зупинення провадження у справі, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136588263 від 30.04.2026 у справі № 990/254/24 (п.п. 19, 20) дійшла висновку, що її роз`яснення є неможливим, оскільки зумовлює надання відповідей на питання, які не зачіпались судом раніше.
Під час перегляду справи № 755/11021/22 у пунктах 67, 68 постанови ВПВС дійшла висновку: «… шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість». Шестимісячний строк, який у цьому випадку обчислюється з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Обставини справи № 755/11021/22, яка перебувала на розгляді у ВПВС, стосувались подій, коли ймовірна загибель фізичної особи сталась на території, де велись активні бойові дії, а після їх завершення територія залишилась під контролем України. Оскільки з часу ухвалення постанови в справі № 755/11021/22 на законодавчому рівні не відбулась зміна підходів до вирішення питання обчислення строків оголошення особи померлою, ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/136149460 від 16.04.2026 про відмову у прийнятті справи № 671/132/25 до свого розгляду констатувала відсутність мотивів необхідності відступлення від зазначеного висновку.
Відмовляючи у прийнятті справи № 755/16704/24 до свого розгляду, ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/136392504 від 29.04.2026 звернула увагу на те, що у постанові від 21.12.2020 у справі № 520/2226/19 КАС у складі ВС фактично сформулював загальний правовий висновок про таке:«[…] чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які потрібно пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. …обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця». КАС, з урахуванням усіх фактичних обставин, зокрема ненадання позивачкою відповідачу жодного документа для підтвердження її статусу одинокої матері під час перебування на посаді державного реєстратора, при формуванні графіка відпусток, на час звільнення, а також того факту, що позивачка за період роботи не зверталася із заявою про надання їй соціальної відпустки, виснував про те, що немає підстав для задоволення вимоги її позову про стягнення компенсації за 20 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері, яка виховує дитину без батька, за весь період роботи. Такий правовий висновок КАС у справі № 520/2226/19 є загальним та стосується належних документів, що варто пред`явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
ЄСПЛ 06.11.2025 ухвалив остаточне рішення у справі «Панкратьєв проти України», констатувавши порушення Україною п. 1 та п.п. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв`язку з порушенням права заявника на правову допомогу; п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю провадження. Крім того, ЄСПЛ присудив заявнику 1800 євро на відшкодування моральної шкоди. Суд вказав на відсутність доказів, що до допиту заявнику роз`яснили його право на правову допомогу і він належним чином відмовився від цього права. При цьому важливим є те, що заявника незадокументовано тримали під вартою протягом декількох днів, перш ніж він надав свої показання. ЄСПЛ встановив, що суди не виключили пояснення, надані заявником за відсутності захисника, а також фактично вказав на необхідність надання оцінки іншим доказам на предмет їх похідного характеру від інформації, отриманої з початкових пояснень заявника. Також ЄСПЛ зазначив, що провадження тривало понад дев`ять років і один місяць у трьох інстанціях. Враховуючи констатовані ЄСПЛ порушення, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136392503 від 29.04.2026 у справі № 1-1099/11 зауважила, що суд касаційної інстанції в повній мірі не перевірив доводи касаційної скарги, враховуючи встановлений факт незадокументованого позбавлення волі заявника, а також написання ним у цей період без роз`яснення права на правову допомогу пояснень, в яких він визнав себе винним у вчиненні злочину. Оскільки порушення прав заявника, встановлені рішенням Європейського суду, свідчать, що їх виправлення потребує дослідження та оцінки доказів, ВПВС скасувала судові рішення та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У постанові від 13.09.2023 у справі № 204/2321/22, ВПВС висловила таку правову позицію: «Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду. Наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку». Підтримуючи зазначену правову позицію ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136237083 від 30.04.2026 у справі № 990/52/24 наголосила, що адвокати мають подавати до суду процесуальні документи в електронній формі лише з використанням підсистеми «Електронний суд», а не шляхом їх надсилання електронною поштою з використанням кваліфікованого електронного підпису.
В ухвалі про передачу КГС ВС вказує, що аналіз нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що підтверджене даними оператора ГТС фактичне постачання природного газу споживачу є належною та достатньою обставиною для визнання укладеним договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», а тому такі відносини між сторонами є договірними, а не кондиційними у розмінні статті 1212 ЦК України. Водночас обставини, визначені статтею 15 Закону України «Про ринок природного газу» (зокрема, наявність простроченої заборгованості; неможливість постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживачу із перевищенням 60-добового терміну протягом календарного року (за винятком оператора газорозподільної системи у певний період), не можуть свідчити про те, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є неукладеним у разі непереривного фактичного постачання природного газу споживачу. Наявність вказаних обставин не може звільняти споживача від обов'язку оплатити вже поставлений природній газ або ж сплачувати його у меншій сумі. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (див. постанову ВПВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17). Перекваліфікація у цьому разі договірної вимоги на кондикційну, враховуючи принцип «jura novit curia» (суд знає закони), підриватиме стабільність відносин на ринку газу, створюючи правову невизначеність щодо розрахунків, суперечить самій правовій природі діяльності постачальника «останньої надії», що недопустимо. На обґрунтування існування виключної правової проблеми КГС ВС посилався на судові рішення, в яких суди першої та апеляційної інстанцій за подібних правовідносин доходили різних висновків щодо кваліфікації цих правовідносин: в одних випадках як таких, що виникли на підставі договору, в інших - як таких, що не є договірними, що зумовлює їх перекваліфікацію та застосування норм статей 1212,1213 ЦК України. Погоджуючись з обґрунтованістю мотивів ВПВС 17.04.2026 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/136149462 про прийняття справи № 904/1809/24 до свого розгляду.
ВС у складі колегії суддів КГС вважає, що сам факт наявності двох зацікавлених осіб, які отримали дозволи на розробку документації та виявили намір орендувати землю, автоматично блокує можливість передачі землі одній з них у безаукціонному порядку. Надання переваги одному з претендентів лише на підставі того, що він подав заяву про затвердження документації раніше, або на підставі дискреційного рішення ради є порушенням права на захист економічної конкуренції. Отже, вирішити колізію між двома претендентами на оренду невитребуваних паїв можна лише шляхом проведення земельних торгів. Відсутність законодавчо визначеного механізму аукціону саме для цієї категорії земель не може бути підставою для незастосування загальних засад Земельного кодексу України (аналогії закону), оскільки протилежне призводить до порушення конституційних принципів рівності. З урахуванням викладеного ВС у складі колегії суддів КГС передав справу на розгляд ВПВС для відступу від висновків ВС щодо можливості надання у користування земельних ділянок, які є нерозподіленими (невитребуваними) земельними частками (паями), без проведення земельних торгів на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування за наявності двох або більше охочих отримати таку земельну ділянку в оренду. Погоджуючись з обґрунтованістю мотивів, ВПВС 29.04.2026 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/136149467 про прийняття справи № 911/1138/25 до свого розгляду.
ЄСПЛ 13.11.2025 ухвалив рішення у справі «Семенов та інші проти України» щодо порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Звертаючись до ВПВС із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, заявник вказував, що присуджена на її користь сума сатисфакції у розмірі 4700 євро є явно неспівмірною із розміром заробітної плати, яку вона втратила внаслідок вимушеного прогулу, а також із втраченою дипломатичною кар`єрою. Вважала, що її права порушені через неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування у 2024 році до правовідносин, які мали місце у 2011 році, підходів, що почали застосовуватися за наслідками прийняття за цей час нових законів. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136045928 від 16.04.2026 у справі № 2а-9957/12/2670 зауважила, що згадане рішення ЄСПЛ від 13.11.2025 не містить висновків, які б певним чином ставили під сумнів результат оскаржуваних судових рішень, а тому відсутні підстави для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень.
Для застосування наведеної в п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність таких фактів: самостійне виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень; відсутність підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136149461 від 02.04.2026 у справі № 990/326/25 звернула увагу, що положення п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України не містять переліку способів виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваного порушення. Відтак немає підстав вважати, що прийняте ВРП у цьому конкретному випадку рішення про звільнення позивача з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку не є належним способом. Доводи апеляційної скарги про те, що тривала бездіяльність ВРП щодо розгляду питання про відставку призвела до негативних наслідків у виді призначення довічного грошового утримання лише з дня звернення до ПФУ за, а не з дня припинення повноважень судді у зв`язку досягненням ним шістдесяти п`яти років, ВПВС відхилила.
TGLIST.COM.UA
