Статистика telegram channel - @OstapDrozdovOfficial

Сьогодні 79 років святкує ще живий класик – австрійська письменниця Ельфріде Єлінек, нобелівська лавреатка, феміністка з дивовижною долею, психічними зривами, через що всі її персонажі говорять поліфонією голосів. Декілька цитат наніч Єлінек, видатної постаті сучасної німецькомовної літератури:• Коли всі біжать праворуч, то хочеться, щоб хоч хтось біг ліворуч.• Справжнє життя – те життя, яке якщо не спитаєш, то воно й промовчить.• Багато жінок виходять заміж або знаходять свою гибель в чомусь іншому.• Мові не варто занадто довіряти. Завжди треба перевіряти, чи немає якогось підтексту. • Я хотіла написати порнографічний роман, але зрозуміла, що для мене це неможливо. Порнографія - чоловіче заняття, жінка – завжди німий предмет чоловічого погляду.• Те, що суспільство не любить того, хто його критикує, - стара істина. • Син – кольорова копія батька.• Красти нелегко, це тяжка робота, інакше б її робили всі, кому не лінь.• Чому жоновбивці такі любі жінкам? Бо вони спеціалізуються на жінках.• Жінка й заміжжя – це чудове поєднання, особливо в селі, де так мало розваг і вони швидко приїдаються.• Майбутнє – це розкіш. Надто багато його ніколи не буває.• Якщо в тебе нема теперішнього, треба заздалегідь попіклуватися про майбутнє.• Той, хто ризикне, зможе виграти, а той, хто ризикне ще раз, можливо, виграє двічі.• Почуття завжди смішні, особливо коли потрапляють до лап сторонніх.

Сьогодні 52 роки з дня смерті Інґеборґ Бахман, австрійської письменниці й публіцистки. Дуже особлива в неї стилістика письма. Для ознайомлення - вибірка цитат Бахман.• Історія вчить, але в неї нема учнів.• Від суцільної вдячності ти тупієш.• Людяність – це вміння не наближатися впритул.• Про істину ніхто не мріє.• Якщо людина вижила, то сам факт виживання затуляє істину.• Брехня створюється всеціло, а істина лише наполовину.• Людей можна зрозуміти, тільки якщо не лізти до них у душу й нічого не вимагати.• Множину присяг можна порушувати, але єдину – не можна.• Слово "сьогодні" мають право вживати лише самогубці.• Якщо надто довго шукати розгадку, нічого не зрушить з місця.• Компоненти світу ще цілі, але вже в такому жахливому поєднанні…• Що може рости, коли сили вичерпані? Переляк.• Незле було би змінити правила, але не саму гру.• Не наважуюся думати про те, що дійсно мене торкає.• Хто стає звіром, той дає себе вбити, як звіра.• Людина сама собі господар лише в темноті.• Недостойно великих сердець – поширювати свої сумніви.

Вони не вміють, вони не можуть, вони не годні, вони не компетентні, вони ніякі. Й годі себе обманювати, ніби сила влади автоматично означає її якість. Якраз навпаки: все, що вони можуть робити на своїх ставках, засіданнях, сходняках – це істерити, перекрикуватися, спихати відповідальність з однієї шиї на іншу. А над усією цією вакханалією дилетантства возсідає найверховніше профанство, тотальний синдром Даннінга-Крюгера, грандіозний симулякр, розрослий до мегаломанських розмірів. Крупність і складність викликів, перед якими опинилася задурена країна, значно перевищує спроможність арени цирку впоратися бодай із десятою частиною посталого. Не тому, що бажання заслабке – а тому, що об’єктивної компетенції бракує навіть для рівня ОТГ, не кажучи про мега-державу, ще й воюючу. Які реальні засоби унеможливлення катастрофи є в діячів шапіто? Яким є план бе на випадок ліквідації всього вітчизняного газовидобутку? Яким є план ве на випадок руйнування всієї тепло- й електрогенерації країни в 21 сторіччі? Яким є план ге на отвєтку в разі томагавків?Нема кому й нема в кого запитувати.👇https://www.youtube.com/watch?v=eA5Lo2nu9hc

Труханов, поза сумнівом, поц останній. Але ніхто не заважає довести його провину в законний спосіб і вчинити правосуддя. І так по всіх. Законний спосіб. Все інше - термоядерне зло, незалежно від контекстів і нюансів. Натомість цар полюбив позасудові, неправові й антиконституційні розправи. Правова система держави обнулена. Позбавлення громадянства – це свавілля й вакханалія. В укр.законодавстві є тільки одна умова для цього – лише на основі особистого звернення! Людина має сама попросити позбавити її громадянства – та й то лише на підставі набуття іншого. Тобто: навіть якщо ти й хочеш вийти з громадянства, але не маєш іншого – ти не вийдеш. Натомість інше громадянство НЕ ЗОБОВ’ЯЗУЄ виходити з українського. Хочеш сам – виходиш. Не хочеш – застосовуєш в Україні український паспорт. Вихід із громадянства – лише добровільний.На цьому й базується принцип Республіки: влада НЕ може позбавити – лише сам громадянин може попросити. Це означає, що всі, хто мають подвійне-потрійне-множинне громадянство, нічого не порушують, допоки вони в Україні діють за укр.паспортом. Стаття 2 Закону "Про громадянство" вказує: «Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України». Їм позаріз потрібно знищити місцеве самоврядування й замість обраних мерів (навіть якщо вони запроданці й негідники) впровадити міські військові адміністрації. І тоді вже все. Синьо-жовтий путінізм. Смерть Республіки.

І дійсно: слово МИР уже внівець спаплюжене. Оскільки воно теж складається з трьох букв, то скоро на нього посилатимуть, вважаючи його лайкою, соромом чи чимось поразковим. Люди воліють щодня палити лампадки замість формувати запит на вихід із мертвої петлі, бо і населення, і влада завше знайдуть 100 підбадьорень замість 1 рішення. Нерозв’язувальна війна передбачає саме це: поступове призвичаєння до гіршого замість спроб із нього виплутатися. І чим гірше ставатиме, тим дужче роздуватиметься кулька незламності й живучості, а слово «мир» сповзе в синонімічний ряд до слів «програш» і «фіяско». Катарсис у найчорнішому горі, повнота життя за рахунок його постійної загроженості – супроти настільки гострих (найгостріших) емоцій раціональне слово «мир» завжди разитиме загниванням і застоєм. Людям, звиклим до перманентних потрясінь, із часом стане простіше гостро жити, аніж жити преспокійно. Це і є пастка вічних воєн: жертви починають розцінювати катастрофу як постійне місце проживання:👇https://www.youtube.com/watch?v=baHNVGr1amo

Сьогодні 133-річчя відзначає Іво Андріч, сербський письменник, нобелівський лавреат. Підібрав цитати Андріча, які мені відгукуються. • До могили не тягнуть, а підштовхують ззаду.• Ми чули безліч глашатаїв, які сповіщали про безліч перемог, але життя від цього не ставало легшим.• Що не болить – те не життя, що не минає – те не щастя.• Кожна благородна думка – залітна птаха й мучениця.• У моменти соціяльних катастроф на перший план завжди виходять ущербні особистості.• Три речі неможливо приховати: любов, кашель і бідність.• Насильство отримує мовчазну підтримку, лиш би воно чинилося під прапором відповідних лозунгів.• Великі люди помирають двічі: спершу покидаючи цей світ, а вдруге – з загибеллю їхніх творінь.• Все хороше треба робити втиху від дуже розумних і особливо від дуже хороших людей.• Прірва між різними релігіями настільки глибочезна, що здолати її може лише ненависть.• Щоразу, коли у влади виникає потреба обіцяти підданим благоденствіє, будьте напоготові.• Хто не знає, чого боїться, - той боїться двічі.• Час виснажує лише тих, хто зайняті дрібними клопотами.• Якщо йдеш у пекло, краще йти повільніше.• Не той дурень, хто не вміє читати, а той, хто думає, ніби все прочитане – істина.• Я би згодився стати жертвою ненависті – але не брати в ній участі.• Народ запам’ятовує лише те, що можна перетворити в легенду.• Скільки існує царство – існують і бунти.• Революціїї зачинаються в величі, а породжують чудовиськ.• Люди, які самі нічого в житті не чинять, швидко втрачають терпець.• Ніщо так не об’єднує людей, як спільно й благополучно пережите нещастя.• Правителі перегукуються між собою через голови своїх народів.• У приреченому на погибель суспільстві перед лицем нездоланного ворога завжди спалахує братовбивча ненависть.• Щоб не впасти духом, людина саму себе обманює.

Під кінець учорашнього етеру котрийсь із глядачів підняв питання: чи пам’ять про жертв війни полягає в паралізації транспортного трафіку щодня в пікову годину 09:00, чи в прикладанні долонь на груди о цій годині, чи в шанобливому стоянні в салонах тролейбусів та інтерсіті, а також у штрафуванні людей, які в ранковому поспіху цього не зробили.Практика колективної ритуалізації пам’яті – типова практика для стадних, незрілих суспільств, де така інтимна емоція, як скорбота, траур чи поминання, набувають масово-екстравертного загальнообовʼязкового прояву. Повага до загиблих тут ні при чім. Людям, які під ребрами носять чуттєве серце, а не просто чотирикамерний м’яз, не потрібні ритуали о 09:00 кожного ранку, бо їхня пам’ять про жертв війни з ними щомиті.Проблема колективної ритуалізації полягає в тому, що навіть якщо на початках були благії наміри й поривання, то з часом ритуал стає бездумним, бездушним і механічним. А це найгірше, що можна зробити для меморіялізації жертв війни.Більшовицький нарком освіти Луначарський казав: «Якщо ми хочемо виховати покоління атеїстів – треба ввести катехизм як обов'язковий шкільний предмет». 👇https://www.youtube.com/watch?v=yKSgi8hyVSM

Сьогодні виповнилося 133 роки з дня смерті Альфреда Теннісона, крупного британського поета вікторіянської доби. Понадвечір – добірка цитат Теннісона, таких якихось тонких, м'яких, пастельних.• Серед благородних не знайти жодного, кого б не очернили. • Добро переможе – та не скоро і не зразу.• Хто не мав ворога, не знайде друга.• Дорожче всіх титулів – добре серце.• Боротися й шукати, знайти і не здаватися.• У природи закривавлені зуби й кігті.• Я став частинкою всього, що мені стрічалося.• Боже, пошли в наш світ Людину з великою душею, щоби могутніх героїв давнини нагадала вона собою.• Нема віри в малому – нема і в великому.• Хто для дій надто слабкий, той сам собі в’язень.• Ненависть коли справжня, то безстрашна.• По пісні впізнається й гніздо.• До нерухомого спокою відчай веде.• Перемога визріває в поразці.• Відходить старе, приходить нове – так влаштований сей світ, аби в ньому добро від предковічності не згнило.• Ми лестимо лише собі, ми любимо те, до чого звикли.• У відповідь крикливим крикунам ми благородно промовчимо.

Мир по Трампу нікому не підійшов. Ну що ж. Зате всім підійде війна по путіну. Світ повертається в реальність, в якій Територія визначається спроможністю її здобути чи захистити. Небажання фіксувати нові неформальні кордони по лінії зіткнення (в чому й полягає класика заморозок) ще дужче робить спірними території як такі у всіх закутках світу, де подібні драми поставатимуть. Можеш здобути – здобувай; не можеш захистити – дуже прикро, дуже шкода. Схоже, тепер такою є застанова світу щодо гарячих точок на планеті (чинних чи потенційних). Там, де є заявка на перегляд територій, діятиме не міжнародне право, а реальна спромога обох сторін спору застовбити своє. Перекроюється світ майбутнього. Припускається і вже не так однозначно присікається припущення, що світ «не зовсім правильно» застиг після Другої Світової й розпаду гігантського СССР. Якщо раніше ревізія кордонів була табу й моветоном, то тепер спірні питання евентуально можуть розкупорюватися й вирішуватися двобоєм.Якщо раніше прокльоном було жити в час змін – то тепер прокльоном є жити в зоні роз’ятрених драм.👉https://www.youtube.com/watch?v=Ho_sBu95r1U

Сьогодні 35 років тому помер австралійський письменник, нобелівський лавреат Патрік Уайт. Вважається, що Уайт відкрив для літератури материк Австралії. Декілька висловів Уайта для ознайомлення: • Поки світло, ми ще хоробрі, ну а далі що?• Дикунами бути пекельно цікаво.• Найвидатніші ідеї – найпростіші.• Відкриття ніколи не зустрічають із таким захопленням, як їх здійснюють.• Яке почуття дикості дарує захисна барва!• Треба помогти тим, хто нас рятуватиме.• Щоб важливі твердження дійшли, їх треба повторяти.• У кого думки нема, той тільки життя всім отруює.• Крім правил, у нас нічого нема.• Людські життя можуть тільки дотикатися, але ніколи не зливатися.• Пізнати самого себе – це найсумніша розкіш.• Чим менше надіятися, тим легше жити.• Боїшся того, кого ненавидиш.• Наскільки втомливе життя, коли доводиться наново прокладати кожну стежку.• Палка загострюється з обох кінців.• Кожен бореться з власною пам’яттю.• У переповненому житті надія не потрібна.• Я його боюся, бо знаю, як облупленого.•. Не важливо, чи ти сильний – важливо, чи ти чесний.• Я забув, про що думав, але я пам'ятаю, чого вчили.• Життя сповнене альтернатив, але без вибору.• Нема нічого настільки нелюдяного, як людська істота.