Обухів first!

​​РЕКВІЄМ ПО КОМПЕТЕНТНОСТІ***І два, можливо, останні слова, про "Обухівські вісті".1. так, останні 20 років це джерело корупції, а не інформації.2. Разом з тим, газетці років 100. На ній виросли покоління обухівчан.3. Вона давно перестала бути частиною нашої ідентичності, але лишилася частиною історичного обухівського коду.4. Її можна було врятувати, але для цього треба мати мозги і трошки некорумпованої політичної волі.5. Для цього треба було запустити пул: сайт + мережі + месенджери. Суми в 1,7 млн. хватило би поза очі.6. Її хватило би на повноцінну редакцію + десяток авторів на аутсорсі. 7. Це врятувало би газету, дало б роботу людям, зшило би місто на рівні представницької автури, зафіксувало би його "цифрове тіло".8. Додайте до цього роботу над оцифровкою архіву газети і пазл складеться.Але, не так склалося як гадалося."Обухівські вісті" як ялова корова: допоки її можна було доїти, її утримували. Після припинення лактації - на бійню історії.Пам'ятаєте цукровий завод у Григорівці? Той, шо працював поколіннями, а потім був моментально порізаний "міцним господарником"? Так і тут.

​​ЯК РОЗКОПКИ БІЛЯ ТРИПІЛЛЯ СТАЛИ ЧАСТИНОЮ РАДЯНСЬКИХ ШПИГУНСЬКИХ ІГОР***Вийшла книга "Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)" історика та журналіста Едуарда Андрющенко, у якій значне місце відведено Трипільській археологічній експедиції кінця 1930-х років. Документальний нонфікшн розповідає про Віктора Петрова — письменника Домонтовича, науковця й таємного агента радянських спецслужб під псевдонімом «Іванов».Окремий розділ книги присвячений розкопкам у районі села Халеп’я на Обухівщині, неподалік Трипілля. Саме тут, в урочищі Коломийщина, у 1939 році проводилися дослідження трипільських поселень, які стали проривом для української археології. Водночас ці експедиції, як свідчать архівні документи, використовувалися НКВС як прикриття для агентурної роботи.Автор показує, що Петров був не лише науковцем, а й «перевіреним, кваліфікованим агентом», який у межах експедицій у Трипіллі та на Обухівщині збирав інформацію про наукове середовище й потенційно «неблагонадійних» колег. У книзі згадуються й його контакти з відомою дослідницею Трипільської культури Тетяною Пассек, а також документи НКВС, що прямо пов’язують археологічні роботи з оперативними завданнями.Трипілля у книзі постає не лише як археологічний символ мідної доби, а й як простір радянської пам’яті та репресій — від Трипільської трагедії 1919 року до літературних текстів самого Петрова. Таким чином, Андрющенко вписує Трипілля й Обухівський край у ширший контекст української історії ХХ століття, де наука, література й спецслужби тісно перепліталися.

Пишуть, що ОБУХІВ ПЛАНУЄ ВИТРАТИТИ ПОНАД 1,7 МЛН ГРН НА ГАЗЕТУ.Вірю. І ось шо я маю з цього приводу сказати.1. Безумовно, у мене немає доказів. Але сама ситуація нагадує корупційну. Раніше Обуховом ходили чутки про те де, хто, як, скільки екземплярів друкує реально, а скільки - декларує. Різниця - в кишеню. 2. 150 000 на місяць за висвітлення роботи мерії? За 150 000 при правильному підході про Обухів будуть знати собаки на Марсі. По суті це питання ККД (коефіцієнта корисної дії) і розбазарювання коштів громади.3. Ну і головне. Мерія не розуміє, що час минув. І якщо за Левченка газета ще могла так-сяк підібрати голоси пенсіонерів на виборах, зараз це неможливо. Хоча би тому, що зараз новини споживають з тачфонів, а фейсбук-телеграм є у людей 70 +. ***В неї можна вкласти 2, 5, 10 млн. Але, нездатність працювати з медіа-полем і будувати компліментарну комунікацію з громадою гроші не вилікують. І проблема не у тому, шо у мерії немає кому і як це робити. Проблема у тому, що в умовах управлінської некомпетентності самої мерії це неможливо.І астрономічна сума на листок, котрий ніхто і нігде не побачить - її черговий приклад.

​​Сумнозвісні обухівські турбіни як симптом управлінської кризи***Місцева влада України виявилася не готовою до роботи в умовах тривалих блекаутів і досі очікує рішень та ресурсів від центру. Про це пише аналітикиня Ukraine Facility Platform Марія Цатурян у статті «Блекаути назавжди. Чи зможе Україна вийти з енергетичної кризи».За її словами, стабільність енергосистеми нині підтримується переважно за рахунок відключень споживачів. Ключовою проблемою залишається дефіцит маневрової генерації: до магістральних мереж підключено близько 800 МВт, тоді як мінімальна потреба для балансування піків становить не менш як 3 ГВт.Аналітикиня зазначає, що регіони, які готувалися до зими за помірними сценаріями, не змогли швидко перейти в режим енергетичного виживання. Місцева влада, за її оцінкою, не має ефективних механізмів співпраці з бізнесом і навичок підготовки інвестиційних проєктів. У системі DREAM зареєстровано понад 600 енергетичних заявок громад, але в реалізації перебувають лише чотири.Як приклад управлінського паралічу Цатурян наводить ситуацію в Обухові, де когенераційні установки, передані міжнародними партнерами з повним комплектом обладнання, так і не були підключені до мережі. Цей кейс, на її думку, є вироком сучасній системі державного управління та децентралізації.Вона також попереджає, що за збереження інтенсивності російських атак графіки відключень діятимуть навесні та з високою ймовірністю повернуться влітку, адже Росія перейшла до тактики ізоляції окремих регіонів енергосистеми.

ЧУДА НЕ СТАЛОСЯ(хоча, будьмо відвертими, воно і не очікувалося)***Сесія закрилася, чуда не сталося.Тезово:1. 2025 - отримуємо 2 установки, сиплемо бісером обіцянок про тепле і світле майбутнє в темному океані потенційних блекаутів;2. 2026 - блекаути приходять, очікувано і безкомпромісно. Але, концепція міняється - виявляється, в 2025 ми пожартували і не запустилися;3. Вчорашня сесія - п'єса з двох частин, схожа на грандіозну сварку.В першій частині оруть наче припарені всі, без огляду на чини, статуси і виховання. Оруть так, що навіть звиклі до дурдома міськрадівські таргани думають, шо почалася Третя Тарганяча війна.В другій частині на сцену випускають якогось юродівого, котрий крім того, що підключається до хора, грає роль такого потрібного місту "морального авторитета і арбітра".Висновки:1. діалогова культура - ноль.2. комунікація з громадськістю - рівень бога (сарказм, іронія, гротеск)3. "ряжений" тіп як технологія - дешеве і позорне дно.Головне: - я так і не зрозумів віддали установки Славутичу чи ні;- будуть пробувати інсталювати в Обухові чи ні.Цікаве: Окремо порадувала найпатріотичніша "сивочола" гетьманська партія, її фракція в Обухівській міській раді.Це той рідкісний випадок, коли на її платформі можна відкрити цілий урологічний кабінет. Адже такий глибокий скрінінг владних кишок своїм язиком може дозволити собі тільки Обухівська ЄС.

Як Українка стала першим великим проєктом мистецького об’єднання «Затирка»***Нещодавно в Українці реалізували перший великий проєкт незалежного мистецького об’єднання «Затирка» — мозаїку з мотивами трипільської культури для торгового центру OBRIY Trypil.Саме робота в Українці стала точкою формування команди, яка згодом оформилася в окреме мистецьке об’єднання. Проєкт виконувався для девелопера Alterra Group і став першим масштабним замовленням.Над мозаїкою команда працювала в складних умовах — роботи розпочалися восени й тривали взимку. Через низькі температури для кожного фрагмента мозаїки зводили тимчасові укриття, щоб можна було працювати з розчинами. Художникам доводилося адаптуватися до протікань, холоду та перерв у будівельних роботах.За словами учасників команди, саме проєкт в Українці став для них найбільшим випробуванням на старті та водночас загартував колектив. Робота над мозаїкою тривала близько пів року — не через складність сюжету, а через залежність від погоди та темпів будівництва.

​​У ВИТАЧЕВІ ВІДКРИЛИ КОПІЮ РУНІЧНОГО КАМЕНЯ ВІКІНГІВ***НЕ ФАКТСвого часу я присвятив цілий цикл цьому каменю і так званому "Витачеву вікінгів":1. Вступ.2. Витачів в обороні Русі.3. Версія Щавелєва4. Версія Клайбера5. ПідсумокТоді я заморочився настільки, що знайшов статтю Клайбера норвезькою мовою за 1965 рік.Коротко: однозначної і 100% версії про те, що суч. Витачів це Витахолм з каменю - НЕМАЄ.Є купа гіпотез, в основі котрих лежить філологічна версія норвежця Клайбера, котру натягнув на свою археологію кацап Рибаков. І перша, і друга дуже сумнівні.***БРЕНДІНГВтім, для політика головне - фото. А тому у Витачеві урочисто відкрили копію легендарного Альстадського рунічного каменя, доставленого з Норвегії. Камінь "увічнює пам’ять вікінга Торольда", який загинув нібито у цих краях.Церемонія відкриття набула міжнародного значення завдяки участі міністра закордонних справ України Андрія Сибіги та міністра закордонних справ Норвегії Еспена Барта Ейде.***Не бог-зна шо. Для Витачева, котрий з одного боку потопає в морі новітніх міфів, а з іншого - позбавлений нормального історичного туризму це палка з двома кінцями.З одного боку це хороший маркер для невибагливих туристів. З іншого - він повторить долю найрозкрученішого місця Витачева. Того, де млин, пекарня, каплиця і реально історично нічого не було.

На тлі заяв мера Києва про можливі складні сценарії цієї зими мешканці столиці дедалі активніше придивляються до житла в Київській області. На ринку нерухомості зростає інтерес до будинків із автономними джерелами тепла та води — дров’яними печами, грубами та власними колодязями.Найбюджетніші пропозиції стартують від 8 тисяч доларів. За таку суму в селі Семенівка Обухівського району продають цегляний будинок площею 82 квадратні метри. У селі Копачів Обухівського району, приблизно за 45 кілометрів від Києва, за 30 тисяч доларів пропонують ділянку зі старою хатою. Продавці зазначають, що піч у будинку робоча, а на подвір’ї є власна криниця. Додатковою перевагою називають близькість до Обухова та можливість дістатися столиці менш ніж за годину.За таку ж суму в Обухівському районі можна знайти більш адаптований до сучасних умов варіант — дачний будинок із піччю-каміном і газовим конвектором. Така комбінація дозволяє користуватися газом у штатному режимі, а в разі його відсутності — обігріватися дровами.

​​Бойовий медик з Обухова понад 100 діб провів на позиціях***Бойовий медик 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади на позивний «Баптист», родом з міста Обухів Київської області, розповів про службу на передовій, евакуацію поранених і роботу в умовах тривалого перебування на позиціях.За словами військовослужбовця, його крайній бойовий вихід тривав 78 діб, а перед цим він ще 27 днів безперервно перебував на позиції. У цей час особливо гостро відчувається цінність води, психологічної стійкості та фізичної витривалості.До мобілізації Ігор, таке справжнє ім’я бійця, працював фельдшером невідкладної допомоги, у Державній службі з надзвичайних ситуацій, а згодом — у сфері доставок. Близько року тому він отримав повістку та долучився до 80-ї бригади, обравши посаду бойового медика.Військовий зазначає, що для нього важливо поєднувати службу з власними релігійними переконаннями, залишаючись корисним на полі бою. Після проходження необхідної підготовки в навчальному центрі та в бригаді він виконував бойові завдання з оборони Сумської області.Згадуючи складні бойові епізоди, медик розповів про відбиття ворожого штурму, під час якого йому довелося знищити противника та заволодіти трофейною зброєю — автоматом АК-12. За його словами, на посаді бойового медика ключовим є готовність діяти не лише як медик, а й як військовослужбовець, здатний організувати оборону позиції або виконати обов’язки командира відділення.Один із найважчих епізодів служби стався під час евакуації пораненого побратима на Курщині. Евакуація тривала цілий день через складні умови місцевості та велику кількість ворожих дронів. Група діяла обережно, переміщаючись від укриття до укриття, і змогла виконати завдання без втрат.Окрім евакуації поранених, бойові медики беруть участь і в поверненні полеглих воїнів з поля бою. За словами «Баптиста», це надзвичайно відповідальна й морально важка робота, адже кожен загиблий має бути повернутий додому, щоб рідні змогли з ним попрощатися.За сумлінне виконання обов’язків військовослужбовця нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Золотий хрест». Особливо символічною для нього стала нагорода у вигляді ножа, вручена командиром бригади.

​​ДЛЯ ЧОГО НАМ МІФИ ЇХ МОЛОДОСТІ?***Політолог Вадим Денисенко пише, що Булгаков – тєма поколіннева. Відійде покоління, за часів чиєї молодості був сформований міф про нього і зникне потреба у обговоренні його постаті.Натомість, переконаний він, треба думати над тим, ким замінити його міф про Київ. Серед варіантів: Підмогильний, Семенко і тд.Чудово, коли є з кого вибрати.А шо робити Обухову, чий міф про Малишка також сформований в часи молодості його носіїв і відійде разом з ними? Ким замінити його?Попри те, що на відміну від багатьох Малишко повертався до Обухова, не цурався Обухова, його «Сонети обухівської дороги» це не так про топонім, як «внутрішню географію».Ні, я не порівнюю російського білогвардійця і українського комуніста. Перший був культовим українофобом і антисовєтчиком, другий – безумовним патріотом Радянської України. Булгаков кинув Київ при першій можливості, Малишко переїхав до нього як тільки зміг.По суті ж людини, котра писала саме про Обухів, саме в прозі у нас, якщо я не помиляюся, немає. Не надихав він всі ці літстудії, принаймні, не настільки шоб.В «нульових», здається, був Юрій Шинкаренко. Я пам’ятаю його самоіронічну новелу про обухівських планокурів.Є твори, де Обухів згадується. Але цього мало для того щоб говорити за все місто.Місто, котре чекає на свого співця. А не чергового співця із себе. Хоча, будьмо відвертими – реалізуватися тут доволі важко. Митцю – 100%. Малишко, Киянченко, Чепелик і багато менш відомих змогли зробити це лише за межами міста.Єдиний, хто тут відбувся і про котрого знають всі – це «Обухів 65», чергова кацапська диверсія, обрАза на образі міста.Відтак, я би думав, не ким замінити Малишка, а шо робити з неймінгом і маркетингом "картонажки".