Локальна історія

Хто ставав до лав УПА? Облікові картки та архівні документи свідчать, що абсолютну більшість вояцтва УПА (понад 95%) становили українці. На решту припадають вояки аж 35 національностей, таких у визвольному русі було близько тисячі.79% облікованих повстанців мали фах хлібороба, ще 16,5% були робітниками чи ремісниками. Відсоток з лишком у минулому були службовцями, трохи менше відсотка — медиками. Основна маса рядових бійців і молодших командирів (близько 65%) мали початкову чи неповну середню освіту. Трохи більш ніж половина вояків (58%) не мали досвіду військової служби до УПА. Решта ж були вихідцями з різноманітних військових і поліційних формувань, що діяли на українських землях до та під час Другої світової війни. Більшість борців за Україну становила молодь. Майже 75% повстанців групи "Богун" мали вік від 18 до 28 років. Молодих чоловіків до 35 років було майже 14%. Аналогічна ситуація спостерігається серед командного складу: більшість з понад трьох десятків командирів куренів, загонів і груп в УПА-Північ та УПА-Південь були люди у віці 25–35 років. Жоден з них не прожив понад 40. Тому не дивно, що 75% бійців були неодруженими та бездітними.Хто ставав під прапори УПА? Читайте у матеріалі ↓https://localhistory.org.ua/texts/statti/khto-stavav-do-lav-upa-portret-povstantsia/

Розквіт популяризації звізди з Надсяння розпочався 2006 року. Тоді учень пана Богдана Новака, доцент Української академії друкарства Олег Казьмірович дізнався про конкурс різдвяних звізд у Львові.“Першого місця нам тоді не дали. Але того року почалися мої майстерки: спочатку в Шевченківському гаю, потім в товаристві "Українська молодь — Христові, у церквах, школах. Зараз мої учні навіть дітей у садочках залучають. А я зробив для учнів годинник у формі звізди — вони тішаться”, — розповідає Богдан Новак.Окрім традиційної різдвяної звізди з Надсяння, Богдан Новак розробив свою методику виготовлення безкаркасної паперової. Розповідає, що коли дружина працювала в Італії, їхав до неї і взяв зі собою кольорового паперу. Там і придумав, як створювати звізди, що тримають форму, але не потребують специфічного матеріалу та багато зусиль. Упродовж відпустки виготовив п’ять звізд, які захопили італійців. Одна зі звізд з Надсяння прикрашає іконостас у храмі прикордонної Мостищини. Інші пішли далі, за кордон, — до Польщі, Німеччини, Португалії, Італії, Нідерландів і далі світами. Вісімнадцять різдвяних звізд Богдана Новака побували на Різдво у Ватикані. Різдвяні звізди з депортованого села Мацьковичі є у багатьох областях України. Віримо, що вціліли й у тимчасово окупованому Криму. “Українські словники подають слово "звіздар" як чаклун, який ворожить на зорях. Але я — не чаклун, я — майстер і вчитель. Хочеться, щоб наші словники по-новому розтлумачили звіздарство. Сподіваюсь, це народне українське мистецтво оцінять”, — підсумовує Богдан Новак.Більше про популярізацію звіздарства читайте у матеріалі → https://griml.com/PKPtp

“Після закінчення коляди різдвяну звізду розбивали на подвір’ї церкви — щоб її дух линув селом. А хто з молоді вхопить якусь частинку — ріжок, ще щось, на того в тім році чекає радість — шлюб”, — пояснює майстер Богдан Новак традиції рідного села. Ще одна причина, щоб розбити звізду, — спонукати молодь опановувати звіздарство, щоб традиція жила та ширилася через руки нових майстрів. Це — найважливіше.Різдвяні звізди пан Новак створював і в радянський час, коли все українське й духовне було під забороною. Інформація доходила до місцевих партійців, та покарання — ще одне виселення — чоловіка оминуло. Щороку Богдан Новак виготовляє головну звізду Дублян, яку встановлюють поблизу місцевої Школи мистецтв імені Стефана Турчака.Над звіздами пан Богдан працює упродовж року, сезонності тут немає. Наприклад, у червні створював звізду діаметром 1,8 метра для художниці-переселенки з Херсона, яка представлятиме її на фестивалі в Німеччині разом із різдвяним павуком та витинанками. У серпні проводив майстерки для дітей. У жовтні думав над звіздою року. Також часто реставрує старовинні різдвяні звізди — як-от звізду 1800-х років із приватної збірки львівського колекціонера Любомира Кушлика. Сьогодні звізди з Дублян розходяться по людях. Їх уже не розбивають.Про традиції, пов'язані з виготовленням звізд читайте на нашому сайті → https://griml.com/PKPtp

Різдвяну звізду з Надсяння виготовляють із дерева, що легко гнеться: ясена або дуба. Планки, з яких роблять обручі, вимочують та запарюють, надаючи їм форму кола. До двох однакових кіл кріплять хрестовину, вал і ріжки, останні з’єднують між собою сосновими планками — платівками.“Починаємо виготовляти з центра, до нього монтуємо пірамідальні ріжки — маю приспособлення для цього. Головне, звіздар має задатися ціллю — як він бачить звізду. Все залежить від фантазії”, — пояснює майстер Богдан Новак і додає, що звіздарство поєднує у собі геометрію, образотворче мистецтво й ази будівельної справи.Раніше у звіздах, щоб вони сяяли, встановлювали свічки. Тепер світло йде від гірлянд на батарейках та Led-ліхтариків. Раніше оздоблювали підручними матеріалами, переважно папером, просоченим олією, у радянський час — газетами, які фарбували. Втім Богдан Новак не декорує своїх звізд: виготовляє лише каркас, решта — на смак майбутнього власника. “Колись ми були бідні, але хотіли мати звізду. Зараз стільки матеріалів для оздоблення на вибір, та мало хто хоче цим займатися. Та колись і зими були цілком інакші, і віншування не про горілку”, — розмірковує майстер.Про роботи Богдана Новака читайте у матеріалі → https://griml.com/PKPtp

“Тато наче передчував смерть. В останні дні дуже багато спав. Казав, що йому сняться гарні сни. Так і помер у спокої. Тата поховали на Личакові. Гробівець запроектував собі сам. Хотів ще по ньому пташок скляних “розсипати”. Місце обрав символічне – одразу біля поля, де зараз хоронять українських військових. Йому важко було б прийняти нашу реальність. Переконана, що він стереже спокій наших воїнів, які відвойовують його рідну землю на сході України”, – каже донька митця.Олег Мінько – учень підпільної академії Карла Звіринського, тонко відчував та фіксував суперечності й трагедії світу, віяння часу й напрямки, у яких людство розвиватиметься. Побачити його роботи ви можете у виставковому проєкті «Олег Мінько. Театр абсурду».Творчість Мінька представляють у Центр інтелектуального мистецтва Меркурій. У проєкті втілили синергію класичного мистецтва, театральних декорацій, 3D-анімації та перформативних практик. Спогадами про життя і творчість батька з “Локальною історією” поділилась мисткиня Ірина Мінько-Муращик ↓https://localhistory.org.ua/texts/interviu/spivets-stepu-iak-zhiv-ta-maliuvav-oleg-minko/

"Комашня. Це слово вже забуте. Воно зафіксоване в одинадцятитомному Словнику української мови як діалектне. І це не збірний іменник, що означає сукупність комах, а іменник жіночого роду — синонім до слова "поминки". У книжках наших класиків та розмовній мові на західних теренах вживали "комашня", а на східних — "обід". Вживав це слово й Іван Франко: "Агітація ведеться двояка, світська і церковна по соборчиках, церквах, на хрестинах, комашнях і т. ін".Слово "комашня" я ніколи не чула в живій мові, хоч у далеких гірських селах ще його вживають старші люди, які стежать за суворим дотриманням ритуалу поховання і поминання, щоб полегшити перехід душі в інший світ, і щоб та не зашкодила живим. Чи називали дев’ятини, сороковини і роковини комашнею мені не відомо. На Закарпатті у тамтешніх бойків існують ще два слова для означення поминальної трапези: горячини (від слова "горе") і посвітини. По дітях не справляли комашні, мабуть тому, що вони ще не встигли стати повноцінними членами громади".https://localhistory.org.ua/rubrics/word/komashnia/

14 березня 1938 року чехословацький президент Бенеш запросив головного дипломатичного кореспондента «The Times» Одрі Лео Кенеді до своєї приватної бібліотеки, почастував чаєм. Зазвичай досить офіційний і штивний, Бенеш цього разу намагався бути привітним і по-англосаксонському невимушеним, але журналіст не оминув увагою втоми та ретельно приховуваної нервозности глави держави. Президент по суті та без емоцій пояснив, чому Велика Британія повинна стати на бік Республіки. Раніше чи пізніше, переконував він, західним державам все одно доведеться протиставитися Гітлерові, тому краще зробити це негайно. Англія та Франція не можуть дозволити німцям окупувати Чехословаччину, адже тоді вони захоплять тутешню збройну промисловість і домінуватимуть в усій Центральній Європі. «Чехословаччина — лише маленький випадок у всьому жахливому розвитку подій світу», і на ній все геть-чисто не закінчиться, аргументував він. Будь-які домовленості з Гітлером нічого не варті, бо німці все одно їх розтопчуть. «Нацизм — вища форма німецького націоналізму. Після нього буде тільки занепад», — песимістично підсумував Бенеш. Щоб дізнатися більше про ці драматичні події та передумови Другої світової війни, читайте книгу Пйотра Маєвського "Коли спалахне війна", де викладено всю складність міжнародної політики того часу → bit.ly/3XcHus3

106 років тому відбувся Листопадовий чин.Політик Михайло Лозинський не без гордощів писав: “Заснувши 31 жовтня 1918 року під австрійською державною владою, виконуваною Поляками, населеннє Львова прокинулося 1 падолиста 1918-го під владою Української Національної Ради. Як символ сеї влади маяв на вежі ратуша український синьо-жовтий прапор. Такі самі прапори маяли на важнійших державних будинках. По місті ходили українські військові патрулі”.Тоді галицькі українці здійснили неймовірне – фактично силами 1400 вояків взяли владу в 200-тисячному Львові. Це стало початком нової сторінки історії – визвольних змагань на заході України. Але тоді ця боротьба зазнала поразки. Одним із її символів став львівський залізничний вокзал – двірець, як його тоді називали.https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/listopadovii-chin-pershii-strategichnii-ispit-ukrayinskoyi-golovnoyi-komandi/?fbclid=IwY2xjawGQeO5leHRuA2FlbQIxMQABHawmUS6YpLakURsL8LfcPeigqcbvZkgsF55-gsPTKUevtC8e0vAkKtpsKQ_aem_reXiX5MJk2vpPRTgzr02sQ

“Їх вирізняє шалене та щире залюбленість у свою культуру та естетику. Вони починали з відкриття культури, а насправді відкрили для себе державність і національну ідею. Шістдесятники – яскравий приклад того, що культура не може бути поза політикою. Вона може декларувати себе позаполітичною, але вона настільки яскрава частина життя, настільки впливає на людей, що творення культури – це як творення країни.Мій дідусь – Віктор Зарецький – пережив величезне потрясіння. За один рік він втратив і дружину, і батька, і матір. Часто думаю, що його психіку врятувало те, що він був дуже реалізований у творчості. І це відомий науково доведений спосіб впоратись із внутрішнім болем. У руках він мав надпотужний інструмент власної творчости, де почувався дуже вільно. Він написав ті відомо портрети Горської – вони моторошні, страшні. Видно, що він творчістю постійно проживав її втрату. Сьогодні шістдесятники для багатьох можуть бути джерелом поведінки й незламности, з якого можна черпати сили в непрості воєнні часи. Однак я знаю цю історію і з другого боку: Алла Горська була відважною, та її вбили, й у родині заклалася модель поведінки “не роби так – тоді виживеш”. Саме цього прагнуть гнобителі, своїми злочинами закладаючи антирольову модель. Ніхто з рідних ніколи не розказував мені родинної історії, тому знання про Алла Горську я збирала по крихтах, по маленьких намистинках. І досі продовжує збирати”.Олена Зарецька – онука знаменитої художниці – нині основна хранителька родинних історій про Аллу Горську, її чоловіка Віктора Зарецького та їхнього сина Олеся. Як травма смерті Горської ледь не перервала родинної пам'яті і чому шістдесятники є для нас рольовими моделями? Читайте розмову з Оленою Зарецькою у новому номері журналу “Локальна історія” → https://publishing.localhistory.org.ua/product/shistdesyatnyky-7-2024/

Оголошуємо акцію на лімітований комплект наших товарів. Два співаники зі знаковими українськими піснями, оздоблені чарівними ілюстраціями та доповнені QR-кодами з ексклюзивним виконанням:👉🏻 “Різдвяний співаник” містить тридцять українських колядок та щедрівок із різних куточків України. Деякі з них відомі здавна та стали улюбленими, деякі — малознані, але мають унікальний сюжет та цікаву історію створення. Співаючи їх, ви відчуєте дух українського Різдва.👉🏻 У “Співанику боротьби” зібрано тридцять знакових українських пісень, які з’явились у горнилі боротьби за суверенну Державу. Це слова та мелодії, які створили й із якими на вустах воювали українські січові стрільці, пізніше упівці, а нині військовики Збройних Сил України. Подано короткі історії літературних та фольклорних творів, які формували та формують національно-патріотичну свідомість українського суспільства.Замовити комплект за акційною ціною 550 грн (повна ціна двох товарів – 700 грн) → https://bit.ly/3NyWfzI❗️Зверніть увагу! Комплект доступний до передпродажу. Відправимо замовлення у середині листопада.