“Їх вирізняє шалене та щире залюбленість у свою культуру та естетику. Вони починали з відкриття культури, а насправді відкрили для себе державність і національну ідею. Шістдесятники – яскравий приклад того, що культура не може бути поза політикою. Вона може декларувати себе позаполітичною, але вона настільки яскрава частина життя, настільки впливає на людей, що творення культури – це як творення країни.Мій дідусь – Віктор Зарецький – пережив величезне потрясіння. За один рік він втратив і дружину, і батька, і матір. Часто думаю, що його психіку врятувало те, що він був дуже реалізований у творчості. І це відомий науково доведений спосіб впоратись із внутрішнім болем. У руках він мав надпотужний інструмент власної творчости, де почувався дуже вільно. Він написав ті відомо портрети Горської – вони моторошні, страшні. Видно, що він творчістю постійно проживав її втрату. Сьогодні шістдесятники для багатьох можуть бути джерелом поведінки й незламности, з якого можна черпати сили в непрості воєнні часи. Однак я знаю цю історію і з другого боку: Алла Горська була відважною, та її вбили, й у родині заклалася модель поведінки “не роби так – тоді виживеш”. Саме цього прагнуть гнобителі, своїми злочинами закладаючи антирольову модель. Ніхто з рідних ніколи не розказував мені родинної історії, тому знання про Алла Горську я збирала по крихтах, по маленьких намистинках. І досі продовжує збирати”.Олена Зарецька – онука знаменитої художниці – нині основна хранителька родинних історій про Аллу Горську, її чоловіка Віктора Зарецького та їхнього сина Олеся. Як травма смерті Горської ледь не перервала родинної пам'яті і чому шістдесятники є для нас рольовими моделями? Читайте розмову з Оленою Зарецькою у новому номері журналу “Локальна історія” → https://publishing.localhistory.org.ua/product/shistdesyatnyky-7-2024/