Що мене найбільш дивує в ситуації навколо засудження у Росії Тетяни Монтян – так це числені пости у Фейсбуці загальною тематикою «а колись же вона була ефективним адвокатом». Дуже цікаво, які механізми призвели до формування такої дивної думки, адже я не можу згадати жодних юридичих успіхів Тетяни Миколаївни. Навпаки пам’ятаю прецедент «Діда з лопатою», який їй довірився як адвокату, у підсумку отримавши саме важке покарання із усіх можливих. Я не пам’ятаю жодної виграної нею справи. Без сумніву, вона могла вигядати експертом у справах ОСББ, в яких тоді мало хто взагалі шарив і авдиторія готова була сприймати будь-які дурниці. Але як тільки доходило до чогось більш зрозумілого, наприклад, пропозиції оглянути геніталії усіх депутатів Верховної Ради з метою вираховування педофілів, можна було б скласти думку, яка ціна була й попереднім її порадам (про принцип Хелл-Манна читаємо тут).
 
До речі, дуже багато інших блогерів, які говорять про те, в чому не розуміється аудиторія (особливо це стосується жанру «научпоп»), вдаються до тих самих прийомів. Зауважу, що Монтян була такою собі бой-бабою, експертом з усіх питань – це можуть підтвердити будь-які випускові редактори тих часів, коли діяло негласно правило «не можеш знайти коментатора, приводь Монтян». Також вона рубала правду-матку, бездоказово розкидалася звинуваченнями направо і наліво і – головне – публічно матюкалась. Тобто це іще раз підтверджує мій старий висновок: аудиторія спочатку визначає спікера як «свого», а потім уже сама собі доводить, що цей спікер володіє якимись експертними якостями, але аж ніяк не навпаки. Тим більше, якщо спікер говорить про речі, в яких аудиторія не дуже-то й петрає. Це дуже хорошо видно на прикладі мого піддослідного Любарського: спочатку він створює імідж «свого», розносячи кривавого Путіна в пух і пір’я, а, втершись в довіру, починає нести таку антиукраїнську ахінею, що в’януть вуха. Усі ЛОМи знають ці прийоми. А про експеримент доктора Фокса можна прочитати тут.