першими її знайшли мухи. колисали монотонним дзюрчанням жужалець, облягали тенетами лоскітливих лапок, прикрашали дрібними перлами жовтавих яєць... «залишена» оксани ковальчук — книжка, що наповнена скрипучою параноєю, шурхотом соснової глиці, селищними оповідками. вона про відчуження у всіх сенсах: про майже порожні поліські ліси й змаліле село поблизу чорнобильської зони, де старожили збувають дні в савані своїх вірувань; про інакшість, яку таврують і ховають під личину лихого; про конфлікти батьків і дітей, не дитяче дитинство й самоту 😉😉оля, головна героїня, погодившись відвезти до бабці в село онуку, втрапляє в пастку місцевих забобонів. і вв'язується у поліційне розслідування, бо дорогою до села натрапляє на труп у лісі. і от вже вона боїться вглядатись у темряву за вікном, бо наслухалась сільських оповідок про тутешніх мутантів, вдивляється в кожне обличчя з підозрою, бо хтось же той труп у лісі лишив. тож на сторінках розгортається слідство, а оля застрягає у вирі страшних одкровень. зрештою, люди завжди виявляють злом, не меншим за лиху древню хтонь.тут що сови, що люди — зовсім не те, чим здаються на перший погляд поки слідчі і запрошений експерт розкопують в лісі докази, оля борсається у цьому павутинні загадок, наче втрапивши у якусь часову петлю, бо її все повертає в те село, до тих забобонних бабів, до дивної підлітки, яку сама привезла, а тепер відчуває за неї якусь чи то відповідальність, чи прив'язаність, чи жаль. бо й вона, оля, тут згадує свої дитячі печалі, свої нинішні гризоти, тож і ця справа, в яку втрапила чи то свідкою, чи то ледь не підозрюваною, відчувається їй майже особистою.авторка дуже вдало прописала саспенс, вже з перших сторінок нагнітаючи атмосферу моторошним óбразами. і впродовж всього тексту(він у своєму темпі відчувався монотонним, але нудним не був) вони з'являлись яскравими спалахами, спрацьовуючи, як емоційний струс. можливо, мені зовсім трохи забракло якогось катарсису у на останніх сторінках, але, певно, це зруйнувало б усю ту атмосферу безнадійної загубленості, залишеності. підсумовуючи, це справді гарно написаний текст. не дуже хочеться вдаватись до порівнянь, але якщо згадати декілька трилерів українських авторів, які я читала не так давно, то цей явно на голову вищий. він пропрацьований, він вправно й красиво написаний(хоч інколи поетичних порівнянь хотілось трошки менше, але то дрібниця)), він, зрештою, дійсно моторошний — чудовий представник трилерного жанру з елементами фолк-горору. до речі, у пані авторки я рік тому читала оповідання «медоїди», воно теж кріпове й класне!видавництво жорж обирають хороші тексти, цей однозначно раджу всім любителям страшних історій(а тут ще в рідних і зрозумілих наших реаліях), всім любителям «містичних історій» рекомендую, без приколів 👁️читали/плануєте?