«Життя хлопця» Р. МаккеммонЦя книга точно тепер у списку моїх найулюбленіших, вона прям моя-моя ❤️ Це історія одного року дитинства очима 12-річного хлопчика. Того самого справжнього дитинства, коли молоді батьки, ще живі бабусі та дідусі, купа друзів, кожен день ніби маленьке життя та можливо всеееее. А найголовніше, у цьому світі дитинства досі існує магія. Ні, не така як у Ґогвартсі. Це магія повсякденна, особиста, дитяча: коли у темряві бачиш не гілки дерева, а ручища монстра, коли твій велосипед мчить швидше за ракету, коли ви з друзями вмієте літати, коли ти розмовляєш зі своїм песиком і здатний відбитися від монстра мітлою. І це прекрасно, знову зануритися у цей світ.Ми народжуємось, і всередині нас гуляють вихори, палають ліси, пролітають комети. Ми народжуємося здатними співати птахам, читати хмари й бачити долю в піщинках. А потім нас відучують від чарів. Витісняють їх церквою, вибивають ляпанцями, вимивають, вичісують. Просіюють крізь решето и кажуть бути чесними та відповідальними. Поводитися відповідно до віку. «Господи боже мій, та вирости нарешті». І знаєте, навіщо нам це кажуть? Бо люди бояться нашої дикості і юності, тому що наше знання про чари соромить їх, зони засмучуються, що дозволили висушити магію у своїх душах. Маккемон дуже надихався Стівеном Кінгом та Реєм Бредбері, коли писав своє «Життя хлопця», і це відчувається. Ще мені особисто віддавало вайбом «Мідноголового Демона», «Покликом монстра» П. Несса і, теоретично, «Уявним другом» С. Чбоскі (але це по відгукам, «Уявного друга» я ще не читала). Я обожнюю атмосферність Кінга, цей хронотоп маленького американського містечка, де всі все знають та бачать, але часто обирають зробити вигляд що глухі та сліпі. І ось ці дуже кінгівські епізоди про те, що найжахливіше зло коять люди: пʼяний батько страшніше за будь-якого монстра, у нічних жахіттях сняться не демони, а ті хто знущаються над новенькими у школі, над тваринами або бʼють жінок, незначні гріхи ведуть до катастрофи. Цей роман відносять до горору і знаю, що деякі побоюються моторошної, містичної складової. Але хіби фантазійне зло лякає більше за реальний расизм чи булінг? Адже у тексті расова дискримінаця одна з головних тем, персонажі афроамериканці тут чудові, неймовірно колоритні та, мабуть, мої улюблені. Дуже цікаво читати про цей несправедливий світ крізь призму сприйняття 12-річного хлопчика, який не розумієЯкщо чорні люди йдуть у той самий рай, що й білі, то який їм сенс харчуватися в різних кафе на землі? «Життя хлопця» протягом 500 сторінок розбивало моє серце і знову зцілювало його ❤️‍🩹 Я багато плакала і сміялась вголос. Я розчулююсь у сумні моменти (а вони тут будуть), але також плачу і над дуже щемкими та добрими сценами, коли гуманізм перемагає підлість та несправедливість (і таких тут набагато більше!). Тут є тригерний момент про домашнього улюбленця, але він дуже важливий (хоч і вкотре розбиває серце). Це роман про дружбу, відданість, принципи, людяність попри все. І, звичайно, про магію дитинства. Люди в глибині душі - все одно діти. Вони далі хочуть стрибати й гратися, тільки заважає тяжка глина. Вони б радо скинули з себе кайдани, в які їх закував світ, зняли б краватки, годинники, дорогі туфлі і бодай на день повернулися б голими купатися на ставок. […] Я бачила, як багато хлопів стають чоловіками, Корі, і хочу сказати тобі тільки одне: памʼятай!- «Пам'ятай»? А що саме пам'ятати?- Все, — сказала вона. — Все на світі. Дуже раджу! У видавництва Жорж#щоденникчитача