Як управляти спільним. Таємниця поступових змін 🌾
Коли десь починається розмова про управління спільним ресурсом на рівні низових громад, мені майже завжди в коментарях наводять приклади того, чому це не працює.

Місцеві джипери на Драгобраті, які агресивно блокують розвиток інфраструктури. Лісосмуги, які спилюють на дрова. Останні запаси води, які викачують під ягідні культури. Розкрадена інфраструктура й закриті школи.

Ці приклади капець як демотивують. І з них у нас вже наче сформувався стійкий наратив: низові спільноти не здатні управляти спільним. Отже, ресурс треба або приватизувати, або передати під централізований контроль. Підготувати й спустити згори тисячу проєктних менеджерів. Призначити міністерство, яке все регламентуватиме й перевірятиме.

І хто така ця Елінор Остром, на честь якої на з’їздах «Цінності спільного» назвали окремий чат?

У 2009 році вона отримала Нобелівську премію з економіки за дослідження управління спільним. (Для мене як спадкового економіста це триндець який аргумент)
Остром вивчала, як люди насправді користуються пасовищами, лісами, водою та рибними угіддями. І побачила різні результати: десь ресурс виснажували, а десь громади створювали правила й підтримували його поколіннями. За висновком Нобелівського комітету, результати такого управління часто були кращими, ніж передбачали стандартні теорії.

Мені тут цікава таємниця поступових змін. Ніхто не приносить громаді готову здатність управляти спільним. Люди домовляються, хто має доступ до ресурсу, хто вкладає працю, як помітити порушення і що робити, коли правило перестало працювати. Потім перевіряють це на практиці й змінюють домовленість.

Ні Драгобрат, ні вирубана лісосмуга не спростовують Остром. Це випадки, до яких варто поставити її запитання. Можливо, там немає дієвого управління спільним ресурсом. А можливо, його правила перестали працювати. Без аналізу ми цього не знаємо.

Ідеї Остром лягли в основу концепцій про регенеративні фінанси ReFI, BioFi, DAO і регенеративні екопоселення.

Але я не хочу просто переносити на спільноти красиві моделі. Тут ще довгий шлях виявлення наших поведінкових патернів, які правила у нас уже діють, кому вони допомагають і де дають збій.

Тому я трохи заморочився згенерував український посібник за головними тезами «Керування спільним». На 37 сторінках — аргументація Остром, приклади успішних і невдалих інституцій та запитання, які можна застосувати до наших громад. Повний український переклад книги теж існує; цей посібник — короткий маршрут її головними ідеями.