Про фінансову підтримку екопоселень 🌾

Є такий цікавий експеримент. Коли одного щура закинули в ємність з водою і він там протримався всього 3 хвилини. А іншого, за мить до того як він мав втонути - витягли і дали віддихатись. Потім знову кинули у воду і він протримався там аж 3 доби.

Так із поселеннями.
Украіна не так країна, де для них є всі умови. Тут немає муніципальних програм підтримки та розвитку. Тут немає децентралізованих синдикатів чи фондів, які профінансують заснування нового спільного простору.
Тут немає навіть ідеї кооперації задля спільного проживання.
Є лише міф про хату мазанку і садок з хрущами.
Кожен прагне власну ділянку-острівець і будуватись чи жити там окремо. Подалі від цього хворого світу.
А це завжди дорожче і потребує більше зусиль, ніж класичне життя поселенців в Європі.

Ми триндець які нераціональні в проектуванні екопоселень. Бо фактично кожен хоче мати свій власний хутір чи навіть цілу вулицю.
Без жодного сценарію, що з цим всім робити через 5-10 років. Коли дітки підуть в перший клас.

Проте це не моя проблема. Ми координуємо мережу екопоселень і просторів, які вже існували до нас.
Ми лише підтримуємо те що вже є.
З усіма закладеними там протиріччями.

І зараз в умовах війни це не розмова про те якою стійкою має бути локальна економіка цих спільнот чи локацій.
Це розмова про те, як довго вони можуть протриматись в умовах колапсу.

Фінансова іригація
Інколи людям треба зовсім небагато. Щоби триматись на плаву. Інколи це буквально невелика фінансова підтримка: висадки дерев чи закупівля дрів для спільного простору чи сонячна станція.

Учора я дізнався, що мобілізували в армію ще кількох активних людей. Ще кілька сімей втратили житло у фронтових регіонах. А хтось готується до зими, в якій не буде ні електрики, ні мобільного звʼязку, ні заправки, ні служби доставки, ні інтернету, ні навіть рейсових автобусів в район. Мрія скажених виживальників з девʼяностих у всій красі.

Та вони з нами. І ми чекаємо на ще одну данську фуру з необхідними речами і близько 100 велосипедів.

Щоби в крайньому випадку можна на них сісти і виїхати до місць евакуації.

Екопоселення зникають. Разом з містами селами і живою інфраструктурою. Люди мігрують на захід. І часто радикально змінюють життя, або навіть викреслюють все своє альтернативне минуле.

З ними втрачається історія, інституційна памʼять. Історія звʼязків.
Ми намагаємось зараз вносити всі активності в реєстр на блокчейні.
І навіть створили пули толок, де люди отримують фінансову винагороду за те що вони викладають свої активності.

Ми намагаємось розміщувати звіти, місячні дайджести новин на європейських та міжнародних каналах і розсилках.
Щоби після нас залишився реєстр нашої діяльності.
Навіть, якщо ми як мережа зникнемо, буде дорожня карта, як це сталось і чому і скільки ми могли протриматись.

Ми добуваємо ресурси і фінанси на різних раундах для наших еко та спільнототворчих активностей.
Щоби цей рух тримався якомога довше.

Я не вірю в завершення війни найближчі 3-5 років. І ми не одна дружня команда, в якій немає розбіжностей, конфліктів і вигорань.
Ми пливемо в глибокій воді без очікувань, що от-от буде якась тверда опора.

Ми пливемо без жодних компасів з дуже слабкими орієнтирами. Часто хибними.
Інколи здається, що у нас все прекрасно і повно нових можливостей.
Інколи я думаю, ми робимо це для наших послідовників, які якщо колись і будуть, зможуть принаймі повивчати нашу історію. І зрозуміти чому все відбувається саме так, як відбувається.

Дякую всім нашим візіонерами і донорам, які знаходять сенси нас підтримувати, дякую усім активістам, які ще знаходять ресурс продовжувати, дякую всім колегам, що терпите нас.
#екопоселення #підтримка #простежиття