поділилася цим в інстаграмі —і хочу поділитися тут. бо і таке було в мене…іноді здається, що всі навколо давно вже себе знайшли.будують. заробляють. творять.живуть у задоволенні.а ти — ніби осторонь.спостерігаєш.і не розумієш: де твій шлях?у мене теж був такий період.усі навколо здавались реалізованими.а я — ніби зависла в питанні: «що далі?»і тоді з’явився ритуал.вареники.я ліпила їх щодня.у тиші. з теплим тістом у руках.і це дивним чином заспокоювало.потім я подумала: а що, як?..спробувала продавати.і це спрацювало.мене помітили.я відчула, що маю цінність.що можу.зараз я в іншому місці.я — психолог, коуч.працюю з іншими людьми, іншим глибинами.але суть залишилась:я допомагаю створювати життя.і я дуже хочу, щоб ти мене почула.ми часто бачимо тільки чужу точку Б.яскраву, впевнену, красиву.але забуваємо:шлях до неї — це не лінія.це зигзаги.це сумніви, вареники, експерименти.ти не зобов’язана знати все одразу.достатньо дозволити собі йти.пробувати. помилятись. шукати.і одного дня ти скажеш:“це воно. моє. справжнє.”а твоя історія…може початися з малого.з тіста на пальцях.з любові до себе.з дозволу просто бути.