ти не зламана — ти просто довго не відчувала теплапост про ті досвіди дитинства, які здавались «нормою», але змінили тебе. і які можна перепрожити з любов’ю.деформуючий досвід, який ми не завжди усвідомлюємо — але який формує усе наше «доросле» життяє щось набагато тонше, ніж очевидна травма.це коли тебе не били, не кричали, не принижували — але в тебе всередині дірка.ти просто не відчуваєш, що тебе любили.ніби все було нормально. але ти виросла з думкою:«зі мною щось не так», «мене не бачать», «я маю все робити сама, бо ніхто не витримає моєї слабкості».це — не про драму.це — про тишу, в якій ти нікому не заважаєш.ти просто зникаєш, щоб тебе не залишили.і вже в дорослому житті це проявляється:— у гіперконтролі, неможливості розслабитись,— у стратегії «я сама» навіть тоді, коли хочеться ніжності,— у зв’язках із владними людьми, бо це «знайоме»,— у втомі, яку не можна дозволити собі відчути.а ще — у тому, як ми проживали бідність.не сам факт нестачі, а фрази:«нам нічого не світить», «як ми виживемо», «нам ніхто не допоможе».і ти виростаєш із внутрішнім світом, у якому немає місця для надії.травма — це не подія.це те, що відбувається всередині тебе, коли поруч немає того, хто витримає твій біль 💔і коли ти починаєш дорослу роботу над собою — через тіло, свідомість, розуміння — ти ніби повертаєшся туди, в той момент, і вперше кажеш собі: «я є. і я достатня»це процес.але кожен крок у ньому — повертає тебе до живої тебе.⸻якщо цей текст тебе торкнув — просто побудь із ним.можеш написати мені, якщо хочеш розібрати щось своє — в безпеці, в глибині, в підтримці ❤️