Ну всьо-всьо, сьогодні без технологічних новин ( поки що :) ). Зараз про фрідайвінг. Я оце вот не плавав близько 3-4 місяців, і нарешті добрався на нирялочку. І цього разу - вона була неймовірна. Цього разу група була дуже маленька - три ниряльщіка, і тільки один інструктор. Один з ниряльщіків - була новачок, тому інтструктор був більшу частину з нею. Я ж був в парі з досвідченим дайвером, який ниряв до 50 метрів, що для мене це дуже далеко :) Ну але, слава Тайланду, ми були на місці з максимальною глибиною в 30 метрів. Ви запитаєте чому? Тому що в дайвінгу коли один ниряє - інший його страхує. Так, він не спускається на ту саму глибину, він чекає якийсь час після того як дайвер пірнає, він пірнає за ним близько на 1/3 - 1/2 глибини, і чекає повернення дайвера. Насправді, коли різниця в досвіді така велика як була в мене і мого партнера - то чесно кажучи навіть на 10 метрів стає трошко страшно, бо в голові валять думки: а повернеться він? а може він втопився? а може мені не вистачить повітря? Ну кароче, як переживання перед деплоєм в п'ятницю вечором. Кароче, в цей день я пірнув 44 рази. Гармін показав, що проплив я близько кілометру. Але є один нюанс, мій дорогий Гармін, один маленький нюанс :) І хоч цього дня я пірнув тільки на 20 метрів, і навіть не добрався до дна, але отримав я багацьо задоволення. Десь в душі, я розумію, що готовий і хочу йти в експедиції плавання з китами, морськими котами, або мантами :) Фрідайвінг - це прям чудове хоббі, щоб попасти в найкрисивіші місця цієї прекрасної планети.