Я дуже часто злюся/розчаровуюся/не розумію/кричу подумки на людей в стрічці. Так, це моя стрічка.Якимось чином мені її формують алгоритми. Проте, я щиро дивуюся, звідки у людей стільки сил/натхнення/часу/жовчі. - Чому когось турбує те, як хтось живе своє життя?- Чому інші вважають за потрібне весь час розписуватися у меншовартості потураннями, що «я не буду дивитись укр контент, бо він фу», приводячи в приклад щось дуже однобоке і першоасоціативне?- Чому важливо знайти більш кардинальний погляд, аби зібрати охоплення, а не лишитися собою і спробувати розібратися глибше? - Чому всі навколо підараси, а тільки я дʼАртаньян?- Чому у людей загалом є на це все час? Чому вони за власною згодою його в інвестують?Можливо, я занадто багато прошу. Але, якщо:- у вас вийде подумати хоча б хвилину перед тим, як написати щось гнівне чи саркастичне - бачачи нестачу чогось в інфопросторі чи ніші ви не заявите про своє «фе», а поставите собі питання чому так або ж задумаєтесь навіть створити в цю прогалину щось вартісне- зустрічаючи щось щире - підтримати дією, а не просто мовчазним лайком (що теж чимало, проте зазвичай розганяється і витрачається енергія та час активної взаємодії з чимось брудним, злим, низькопробним). Тоді я певен, це зробить нас трішечки краще.
Вирвані із контексту фрази, почуті мною цього літа.- Ну, і куди я без нього поїду?- Без Толіка?- Без загран паспорта, Кать! Ти мене взагалі слухаєш?Коли вже осінь? Восени х*йня навколо якось простіше сприймається. З першого числа кидаю пити. Місяць поки не уточнюю. Мам, відійди. У нас доросла розмова! Господи, чому, щоб побачити стільки хороших людей в одному місці, треба чи мітинги, чи похорони… Перестань мене позорити! Я сам з цим чудово справляюся! Що спільного у морозива і помідорів? Літом смачніше в сто раз! Комісія онліфанс більша за сервісний збір Укрзалізниці, прикинь? О! Там футбол повертається. Якось так пох*й. Але добре, що повертається. Євро, біткоїн, моя печінка. Все росте цього літа, Валєр…Я не знаю! Не знаю! Не зна-ю! Чуєш мене чи ні? Я не знаю! Але давай хоч приблизно спробуємо спланувати.Пропоную перейменувати липень у фейкень. Бо якось його ніби і не було. - Вибач. Я тебе люблю.- Не вибачаю. І я тебе. ____Таке літо. Не вибачаю, що воно так швидко біжить від нас. Але люблю)
логістика розвал. ліза машина. але інакше ніяк, бо коли треба щодня виступати в іншій країні, то все не обмежується літаком. сьогодні паром. з норвегії в данію. мене один чувачок в мілані попросив аби я розписав хоч шось, про те, як вдається такий тур щільний зробити. ну от зараз вам просто розпишу, а ви там собі вже самі думайте. вчора ми прилетіли в осло з мілану о 14:00. побігли на потяг з аеропорта в місто. по дорозі купили яблучні чипси і шоколадний смаколик, шоб трохи перебитись. приїхали в місто о 15:00. пішли на майданчик, шоб там залишити речі. бо з рюкзаками і чюмоданом з лотами на аукціон важко, а готелю вчора не було, бо й не треба був. по дорозі випили кави. 16:00. пішли похавали, потім я купив собі в секонд-хенді бруки офігєнні чорні. випили ще кави. в 18:00. знову на майданчику. розкласти лоти, чекнути звук, світло. стендап в осло почався о 19:00. закінчився о 22:00. пофоткався. о 22:15 нас на авто підкинули на вокзал. о 22:40 сіли в потяг до ларвіка, місце де є паром. в потязі похавали бутерами з 7/11. о 00:30 вийшли з потяга. 00:50 в гостішці. душ, чекнути в телефоні новини. 01:20 заснули. 6:00 прокинулись. на сніданку навалили собі бутерів в дорогу. зробили каву. 7:00 на посадці на паром. 8:00 на паромі. і ось ми тут. зараз похаваємо, ще трохи поспілкуємось з дідом, схожим на джорджа карліна, поспимо, запишемо інфу по вчорашньому аукціону. припливемо в данію. візьмемо потяг. о 17:00 будемо на місці. в сківе. похаваємо. о 18:00 на майданчику. о 19:00 стендап. завтра вихідний, але ми його витратимо, щоб дістатись до кіпру. бо там логістика важче. от якось так. літак, потяг, авто, автобус, паром. може скоро коник буде, велосипед, джетпак, ролики, дельфін, трангресування. шо завгодно, тільки не біг. вам таке цікаво взагалі? може це одному тіпу з мілану цікаво.
📖 Я купую більше книжок, аніж читаю. І, мабуть, так буде все життя. 📖 Я можу системно читати протягом місяця, а за наступний ні разу не відкрити книжку. 📖 Іноді я ніби читаю, проте думки зовсім про інше. І мій мозок такий: «Трясця, а що було три сторінки назад?»📖 Мені подобається запах сторінок нової книжки. І звук їх перегортання.📖 Я часто засинаю, читаючи.📖 Я записую цитати, які мені подобаються, в окремі нотатки, а потім перечитую їх, аби за нагоди випендрюватися перед іншими. 📖 В період з 18 до 22 років я не прочитав жодної книжки. І вважаю це одним з найбільших упущень тих років. 📖 Буває, я захоплююся вмінням письменників передати думку. А буває злюся, що сам так не вмію. 📖 В кожну поїздку я беру з собою книжку. Зазвичай, тільки беру. 📖 Мені здається, що люди почали забувати, що книжка - це теж розвага. Хоча визнаю, конкурувати із нетфліксом, тіктоком та ігристим в червні складно. 📖 Я запустив ютуб-канал, де говорю про книжки. Бо я їх люблю. Ця любов недосконала, як ви можете зрозуміти із цього допису. Але ж досконала буває тільки у книжках, тому й читаю)«Чи читати?» Перший випуск. «Доктор Серафікус» В. Домонтовича. p.s. Я вдячний книгарні ReadEat, що стрибнули зі мною в цей вагон. Книгарня, куди я завжди повертаюсь. Тому десь там і побачимось) А в описі відео будуть чудові бонуси від Readeat 😉https://youtu.be/u126O9J7Kow?si=-kktkUlxb10vyq8g
Схід.У дворі хати нас зустрічають два пси. Здорових. Вівчарки. Барі і Рада. Без найменшого інстинкту охоронців. Вони лащаться і радіють. Хоч ми й бачимось вперше. Просто милі собачки у шкірі кремезних сторожових псів. Туляться до кожної людини, аби відчувати безпеку. У спальні командира висять дитячі малюнки, які передали діти з різних куточків країни.«Робота така, що переїжджаємо часто на нові хати. Але ці малюнки завжди забираю і розвішую на новому місці». На подвірʼї цвітуть яблуні. А над ними гудять бджоли. Чи то дрони десь. Я би хотів, аби це були бджоли. «Ми з хлопцями три тижні тут все марафетили: воду провели, стіни оббили, уютно так. А скоро знову переїжджати, бо під**и близько» За кілометрів 15 від Купʼянська заїжджаємо в магазин. По «дудки». Бо їх ніде в Києві нема, заборонили. А тут є. Які хочеш. Під магазином на коробках лежить купа гуманітарних речей. А їх перебирає молода мама. Поруч дитина років двох. В голові ця картина бахнула сильніше, ніж КАБ-3000, який пів години до цього прилетів по Купʼянську. А люди знають, що летять КАБи зараз? Ну, військові знають.А цивільні? Мовчимо. *цей текст написаний цивільним, який приїхав і поїхав. Війна йде. Вона жахлива. Без справедливості і кінця. Наші військові роблять все можливе і навіть більше. Підтримуйте збори. Робіть гарні справи. Будьте добрими один до одного. *виклав це раніше в інсту (хоч, зазвичай, навпаки) Бо чомусь думав так прикольніше. До речі, якщо хтось тут не підписаний туди, то буду радий: https://www.instagram.com/p/DIk9HeetbmA/?igsh=MTRteG00NDI4NDhxZw==
Живем в історичний час. Коли ти в ньому, дуже важко його відчути, бо переважна більшість речей, які я роблю за день – неісторичні. Головна проблема з історичним часом, що це такий самий час як завжди + щось погане. Бо ми в історії виділяємо тільки погане. Є окремі роки, типу там винайшли комп’ютер, але здебільшого ні. Якщо якісь роки ти бачиш через дефіс – це завжди період якоїсь хуйні. Ніколи не 1720 – 1746 рр. Велика Іспанська сієста. Чому? Бо хороші роки просто пропускають, там нема чого вчити, це ж нецікаво. Зате цікаво бачити величезну історичні лінію, як людство намагається себе заїбашити. Я хочу щоб на ЗНО з історії були хоч іноді веселі питання: “На малюнку 4 зображена мапа Європи 18 століття, відмітьте на ній розташування 5 клубів, де в коктейлі підливали морфін”. Хороші роки вони взагалі були? Точно були, точно є якісь роки між роками війн, чуми, голоду, то ці роки і треба виділяти жирним шрифтом і вчити. Бо якщо в житті стається якась хуйня, завжди є куди послатися в історії, от схоже вже було. А коли стається щось хороше, ніякої відсилки. Ох, так добре похавав і ліг на диван, навіть не на диван, просто впав біля нього, все одно супер. Відчуваю себе учасником 100 літнього чілу між Англією та Францією. Якщо таких років нема – вигадайте їх, це ж історія, ви постійно так робите! Дві світові війни забагато, можемо лишити тільки другу, а першу замінити на 4 роки опен-ейр фестивалю.
Це дуже і дуже добре! КАІ (той що колись НАУ) - це однозначно вибір #1 для всіх учнів прямо зараз:«Трансформуємо освіту для обороноздатності країни — сформували оновлену наглядову раду Київського авіаційного інститутуБільше року працюємо над трансформацією КАІ. Університет має стати головним інкубатором defense tech-спеціалістів з виробництва дронів, автопілотування та інших технологій.Щоб КАІ працював ще ефективніше, оновили наглядові ради. Всіх учасників обирали максимально прозоро. Претенденти пройшли конкурсний добір, співбесіду, яку може переглянути кожен, та перевірку в органах безпеки, їх обирали так, як директорів НАБУ. Тарас Чмут, Роман Грищук, Євгенія Беспалова, Андрій Бродецький, Ганна Гвоздяр, Антон Сененко та Петро Чернишов увійшли до оновленої наглядової ради. Це топові менеджери, які мають реалізовані проєкти та здобутки в бізнесі, волонтерстві та інших сферах. Учасники наглядових рад трансформуватимуть надважливий для обороноздатності університет. Створять стратегію розвитку закладу, залучатимуть інвестиції, обиратимуть ректора та формуватимуть йому публічні КРІ. Так працюють найкращі світові ЗВО, тому ми масштабуємо досвід і на наші університети.Хто увійшов до складу наглядових рад — на інфографіці.»
А тепер трішки про те, як вибудувані кадри у відео 💙💛Перші слова «33 причини за які я люблю Україну» 📢Вони були відзняті у десяти локаціях: 1 Контрактова площа 2 Володимирська гірка 3 Батьківщина матір 4 Майдан Незалежності 5 Софія 6 Велотрек 7 Пішохідний міст 8 Михайлівська площа 9 НСК Олімпійський 10 Київське море + ліс Лишили тільки пʼять, бо в монтажі більше змін кадрів виглядає наляписто й нечитабельно по губах. До речі, фінальні слова «За те, що розумієш це відео, хіба це не причина?» також записалися у цих локаціях. Але на кінцівку більш доречним вирішив лишити один кадр з Київського моря. Аби глядач «видихнув» після динамічного монтажу попередніх двох хвилин. Бабусин календар 📆Їх було три штуки. Андрій (мій Рядовий Ковальськи) купив їх на Героїв Дніпра за 300грн. Початково хотіли 360грн, але Андрій переконав тьотю, що 19го серпня 2024го року дуже мало шансів продати ще комусь календарі на 2024й рік. Ви можете побачити, як в кадрі я відриваю листок із 23м числом і ніби це є «входом» у День Незалежності. Бо перша причина - це календар, який бабуся завжди відривала вранці, коли прокидалась. Килим на стіні 🖼️Знято було у прекрасному просторі Атік Спейс. У них погодинна оренда є. Зняв приміщення на годину, хоч для кадру треба не більше 5 хвилин)) Але коли приїхали на локацію, власник розчулився від ідеї й відмовився брати кошти. «Є та Ї» 🧬Перший кадр - це шрифт Георгія Нарбута. Українського художника і графіка. Людини, яка зробила «Українську абетку» (на жаль, встиг промалювати не всі літери, бо помер від тифу). Він також автор державних банкнот УНР і поштових марок.*дякую за поштовх до цього Ярославі ❤️ Далі ви бачите швидку зміну фотографій з літерою «Ї». Яка є символом руху опору на тимчасово окупованих територіях. І фото саме з ТОТ. Борщ, голубці, піца 🍞Ця частина - прекрасна ідея Соломії (яка займалась монтажем)Перша частина. Референс ось тут: https://www.instagram.com/reel/C97UyhLMb4s/?igsh=MWs1NTVkNGxmM29jZg==Ми з оператором Сашею замовили борщ та голубці у «За двома зайцями» на Андріївському узвозі. Саме в той день було +35 на вулиці, тому офіціант на нас дивився, як на ідіотів. Паралельно через Bolt food замовили піцу. Відфотографували все. Соломія прекрасно оживила. Другий частина - це протистояння в стилі 8бітних ігор між архівним відео приготування неаполітанської піци та Клопотенко) Щось не розрахував до кінця свої сили. Треба бігти у справах. Якщо тут буде 1К лайків - напишу другу частину кадрів/пасхалок.
Коли щось читаю, завжди виписую цитати у нотатки. Аби потім перечитати і освіжити про що мені була ця книжка. От дочитав «Місто» Валерʼяна Підмогильного. Ділюся виділеним особисто мені:Щасливі все-таки нагадують хворих і потребують обережного поводження. Щастя кінець-кінцем — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і не повного знання про речі. Гострий зір таке саме лихо, що сліпота, і найнещасніші люди — астрономи, що на ясному сонці бачить прикрі плямки.Людина не розкладається на так зване добро та зло, на плюс і мінус, хоч би як це зручно було для громадського вжитку. Треба мати надто великий чар духу, щоб надолужити недбалість убрання. Або ви здібний, тоді підтримка вам непотрібна, або ви нездара, тоді вона вам не допоможе. Я завжди порівнював письменника з пекарем. Із маленької опари він випікає хлібину. Піч у нього добра, дріжджі добрі, тісто своє він не лінуються місити місяць, рік і кілька років. Та коли він несміливий, коли боїться того, що сам думає, і того, що думають інші, то краще йому закрити пекарню і йти в народні вчителі. Після того, як надприродне заперечено, неприродне лишилося нашою єдиною втіхою. Життя таке просте, що починає кінець кінцем здаватись таємничим. Бажати те, що мусить бути, — це вже безглуздя. Вся справа в тому, що щастя нічого спільного із задоволенням не має. Отже, на варті життя мусимо поставити розум. Він добрий, він усе приймає і прощає. Він уміє спиратись на причини. А чуття нищить їх. Щастя чуттєвої величі є щастя заперечення, а розумової — ствердження, чуття — обурення, розум — терпимість, чуття — запал, розум — гострота, чуття лишає кінець кінцем попіл, розум — тільки рани.Яка радість не побачити завтра те, що бачиш сьогодні! І вас теж, мій друже! Досить я вас терпів. Ніби він був поділений на дві частини, одну для інших, другу— для себе, і от друга була незаповнена. Ідучи додому, він ніби переходив межу життя.
Побачив, що зараз нову хвилю популярності має книжка Маккеона «Есенціалізм».Я її читав півтора роки тому. І виписував те, що подобається. Тому, подумав, що комусь може бути корисним. Тому тримайте 😉Цитати «Есенціалізм»:Якщо ви самі не визначите пріоритети у власному житті — хтось зробить це за вас.Прагнення успіху може стати каталізатором невдачі. Іншими словами, успіх може відволікти нас від важливих справ, завдяки яким ми його досягаємо.І так організовують зустрічі, на яких обговорюють аж до 10 «ключових пріоритетів» — і взагалі ніхто не відчуває іронії.Якщо вам не вдається прийняти рішення, поставте вбивче питання: «Скільки б я витратив на цю річ, якби вона вже не була моєю?» Зазвичай це знімає всі сумніви.Справжнє питання — не «Як би нам встигнути все», а «Хто буде вибирати, чим нам займатися, а від чого відмовитись».Може, ми й не завжди можемо вирішувати, які у нас будуть варіанти, але ми завжди можемо вирішувати, який із них обрати.Здатність вибирати не можна забрати чи навіть віддати — її можна тільки забути.Інколи те, чого ви не робите, і те, що робите буває однаково важливим.Ми живемо у світі, де майже все нічого не варте і тільки дещо винятково цінне. Для есенціалістів компроміси — невід’ємна частина життя, а не якийсь негатив, від якого нема куди подітися. Вони не запитують: «Від чого мені відмовитись?»; Вони запитують: «У чому я хочу досягти успіху?». Сукупний вплив, який дає ця маленька зміна мислення, може бути неоціненним. Знищивши всі шанси на нудьгу, ми втратили час, який використовували на роздуми і осмислення.Щоб бути зосередженим - потрібно виділити час і зосередитись. Гра не просто допомагає нам зрозуміти, що для нас суттєво важливо. Вона сама по собі - суттєво важлива. Найкращий з усіх наших активів - це ми самі. Якщо це не чітке «так», тоді це чітке «ні».До чого я відчуваю найбільшу пристрасть? У чому мені допоможе мій талант? Що найбільше потрібно світові?Можна сказати «Ні» і шкодувати декілька хвилин, а можна сказати «Так» і шкодувати багато днів, тижнів, місяців, навіть років. У глобальних масштабах повага набагато цінніша за популярність.Неесенціалісти завжди припускають, що все станеться за найкращим сценарієм. Ми часто розуміємо, що не вкладаємося у встановлені часові рамки, але визнавати цього не хочемо. Сама по собі мультизадачність - не ворог; вдавати, що ми можемо концентруватися одразу на декількох речах, - ось це вже проблема.Якщо ви правильно визначили справді важливе, якщо ви вкладаєте в це свій час і енергію, пошкодувати про такий вибір досить складно. Ви починаєте пишатися обраним життям. ЩО СПРАВДІ ВАЖЛИВО?Одне хибне кадрове рішення обійдеться набагато дорожче, ніж брак людини на певній посаді. Декому із нас сама ідея працювати менше - це щось некомфортне.
