Сьогоднішній успіх, молодих, дорослих не по роках, мільйонерів у сфері високих технологій часто призводить до життєвої кризи, яка може означати наявність систем сенсу життя, які не виходять за межі власного «Я». Ці молоді люди починають свою карʼєру з чистим баченням — зробити це, заробити кушу грошей, жити повноцінним життям, заслужити повагу колег, рано піти на пенсію. І багато хто з них зробив саме так, коли йому було ледь за тридцять. А потім виникло питання: «І що тепер? Що робити в цьому житті впродовж наступних сорока років?».Більшість таких молодих мільйонерів, яких я зустрічав, продовжують робити те саме: відкривають нові компанії, намагаються повторити свій успіх. Чому? Вони кажуть собі, що мають довести, що цебула не просто удача, що вони можуть зробити цесамі, без партнера чи наставника. Вони піднімають планку. Для того щоб відчувати, що вони та їхні родини у безпеці, їм вже не вистачає одного чи двох мільйонів у банку — їм потрібно пʼять, десять, навіть пʼятдесят мільйонів, щоб почуватися спокійно. Вони усвідомлюють беззмістовність та нераціональність заробляння ще більшої кількості грошей, коли вони вже мають більше, ніж зможуть колись витратити, але їх це не зупиняє. Вони розуміють, що крадуть час у своїх родин, у того, що є важливішим та ближчим до серця, але вони не можуть вийти з гри. «Гроші просто лежать ось там, — кажуть вони мені. — Мені потрібно просто їх взяти». Їм потрібно укладати угоди. Один підприємець у сфері нерухомості зізнався мені, що в нього є відчуття, що він зникне, якщо зупиниться. Багато з них бояться нудьги — навіть найменший натяк на нудьгу примушує їх кидатися назад у гру.Шопенгауер казав, що бажання як такі неможливо задовольнити — щойно ти втілиш одне, зʼявляється інше. Хоча й може бути коротка відстрочка, швидкоплинний період задоволеності, він негайно трансформується у нудьгу. «Кожне людське життя, — казав він, — метається між болем та нудьгою».(с) Ірвін Ялом