«Дослідник Голодомору Дж. Мейс назвав сучасне українське суспільство постгеноцидним. Бути «постгеноцидним суспільством» означає не мати пам’яті, адже упродовж 70 років радянська влада систематично прищеплювала українцям ліки для амнезії (термін за З. Фрейдом). Режим планував створити новий вид homo sovieticus — людину без самоусвідомлення, без пам’яті, без почуттів і прагнень. Особливості поведінки нащадків жертв Голодомору складають в собі: наднормове нераціональне накопичення або зберігання запасів їжі, неможливість позбутися непотрібних речей, фокус на їжі, переїдання та постійне занепокоєння виживанням. Щодо особистих цінностей — тут І. Рева вказує, що нащадки жертв Голодомору переживають комплекс національної меншовартості, а також постійний страх поразки. Нащадкам жертв Голодомору також бракує чоловічих рольових моделей, як джерела лідерства й підтримки». З дипломної роботи на тему ТРАНСГЕНЕРАЦІЙНА ТРАВМА І ЇЇ ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ пані Анастасії Лозінської, знайденої ось тут.