На Beatport вийшла велика стаття Еліс Остін, яка пару разів брала в мене інтервʼю для Mixmag. Це дослідження вона проводить з артистами, що кинули алкоголь, траву і наркотики. Мені цікаво це особисто –  через робочі навантаження та бажання оздоровитися, бо я зараз замість вина на вечір пʼю травʼяний чай, і оскільки іноді спілкування з Еліс в мене викликало відчуття вторяків в неї після речовин – а вона про себе пише в статті таке:Я працювала журналісткою, що пише про електронну музику, вже три роки, коли почала замислюватися над своїми стосунками з наркотиками та алкоголем. Народившись і вирісши на півдні Лондона, я почала пити у 12 років і в дорослому віці так і не навчилася функціонувати в соціальному середовищі без алкоголю. Наркотики з’явилися значно пізніше – у 23 роки, разом із моїм інтересом до денс-музики, фестивалів і рейвів.Коли я почала, я вже не могла зупинитися. Кожні вихідні я вживала коктейль із наркотиків – кетамін, MDMA, гриби, канабіс, таблетки. Це почалося в період болісного розриву, коли я хотіла бути непритомною. Я не хотіла відчувати нічого.Наркотики й алкоголь допомагали мені уникати власних емоцій, тож коли мій батько раптово помер у червні 2016 року, я одразу поїхала на Glastonbury й буквально заливала себе наркотиками. За чотири тижні я переїхала до Берліна, де все стало ще гірше. У стані горя, самотності й відчайдушної потреби в близькості я звернулася до нічних клубів, щоб довше бути поруч із людьми. У Berghain мені не потрібно було дивитися в обличчя своїм почуттям або самій собі.Невдовзі я почала літати по всьому світу, пишучи про денс-музику для різних журналів, захоплена виром безкоштовного алкоголю й наркотиків, фестивалів, закулісних перепусток і турів із діджеями світового рівня. В Instagram здавалося, що я переживаю найкращий час у своєму житті, але, повертаючись до своєї берлінської квартири, я почувалася порожньою, спустошеною, відстороненою й негідною любові. Здавалося, ніби я дивлюся на світ крізь скло. Єдине місце, де я відчувала зв’язок, був клуб – але в повсякденному житті це відчуття зникало.У вересні 2019 року, після одного особливо божевільного досвіду на фестивалі в Лісабоні, я почала замислюватися, чи не заважають мені наркотики й алкоголь знайти той зв’язок, якого я так прагнула. Тож коли настав локдаун і світ зупинився, я скористалася нагодою все переосмислити. Я поговорила з кількома тверезими друзями – Hrdvsion була однією з них – і, почувши фразу «шкода, що я не зробила цього раніше» вже вкотре, вирішила спробувати сама.Продовження надам в коментар – там власне цікаво про "нудний" період, і що кинувши, Еліс навчилася диджеітиА повна стаття за участю Sam Divine, Jumpin' Jack Frost, Tony Y Not, Hrdvision – тутей.