Коли ми запускали журнал Афіша в 2000-му, нас не порівнювали з TimeOut, з якого ми драли навіть шрифтові рішення лістингів,нас порівнювали з контентною шльондрою Whats On!, в яке можна було потрапити тільки через чек. Дарма ми розповідали про "контент – окремо, реклама це поверхом нижче", нам все одно не вірили. Поки редакційна Афіша сама не стала авторитетом, за який трішки билися офіціянти в закладах, куди ми доставляли безкоштовну частину тиражу, а в агенціях чи в клієнтських офісах були "приймачі", які розподіляли екземпляри серед своїх. Коли Афіша вигадала свої паті, Єву Барто, і "флірт-фактор", вона стала на певний час уособленням релевантності консьюмерізму, хочеться вірити що також – культурною. А що таке культурна релевантність взагалі? мені цікаво почитати в Андрія Боборикіна (УП, Суспільне) "Час від часу в медійній бульбашці звучить питання «а де ж наш late night?», де під лейт найтом маються на увазі рейтингові вечірні шоу на західному телебаченні на кшталт Saturday Night Live, Late Night Show, Daily Show, etc. Але насправді в Україні давно є late night та SNL - це «Вечірній квартал» та «Дизель-шоу». Обидва проекти мають дуже високі рейтинги, поєднують живий запис та попередньо відзнятий матеріал, містять політичний гумор, музикальні номери, etc. Але не всі належать до аудиторії, для якої такий продукт є культурно релевантним. Так само для певної частини аудиторії «Шоу довгоносиків» уособлюють сакральний український Monty Python, а хтось з теплом згадує досвід переглядання фіналу чемпіонату «КВК» всією родиною"