Вікторія Гриб

Щодо індексації пенсій та урядової обіцянки підняти мінімальну виплату до 6 000 гривень. Моя позиція незмінна – з людьми варто говорити чесно. І якщо називаються красиві суми, то варто називати чіткі терміни та реальні джерела фінансування. Подібні обіцянки мають бути реалізовані, а не залишатися просто гучним заголовком.➡️ Давайте коротко про те, що маємо вже з 1 березня: запрацює оновлений механізм індексації. Уряд застосовує диференційовані коефіцієнти – чим раніше ви вийшли на пенсію, тим вищий відсоток підвищення.Наприклад:➡️ пенсії 2021-2022 років індексують на 6,1%;➡️ 2023 року – на 4,8%;➡️ 2024 року – на 3,6%;➡️ 2025 року – на 2,4%.➡️ Після перерахунку виплати зростуть від 100 до 2 595 гривень. Індексація торкнеться пенсіонерів загальної системи, військових, «чорнобильців», постраждалих на виробництві.➡️ Окрему увагу приділили старшим людям: для вікової групи 80+ (за наявності повного стажу) мінімалка зросте до 4 213 грн, для 70+ – до 4 050 грн, до 70 років – від 3 406 до 3 725 грн.А тепер про головне – обіцяна «мінімалка» у 6000 гривень.За даними Пенсійного фонду, таке підвищення торкнеться понад половини пенсіонерів – це майже 5,6 млн осіб, адже зараз понад 4,3 млн людей отримують менше цієї суми.Звучить чудово. При цьому підвищення формального доходу автоматично змінює статус пенсіонера в системі пільг. Держава може дати 1000 гривень до пенсії, але на стільки ж (або й більше) урізати субсидію на комуналку. У підсумку реальний гаманець людини не поповниться, а через нові ціни в магазинах стане ще тоншим. Це питання треба доопрацювати, аби не заподіяти шкоді людям. Систему пільг варто зберегти на належному рівні. Адже навіть 6000 гривень - це катастрофічно мало. Якщо мінімальні пенсії підтягнуть до 6000 грн, а виплати тих, хто все життя тяжко працював, сплачував високі внески і мав великий стаж, залишать без суттєвих змін, це створить ефект зрівняйлівки. Це несправедливо. Цей фактор також варто врахувати. Зараз вкрай важливі не лише красиві обіцянки, але й чіткі розрахунки – звідки візьмуться гроші на виплати та як уряд планує захистити людей від інфляції і втрати субсидій. Буду тримати це питання на контролі.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X

Цієї ночі українську енергетику рятувало наше ППО. Більшість випущених росіянами ракет вдалося збити завдяки тому, що партнери оперативно надіслали частину ракет-перехоплювачів. Про це заявив Володимир Зеленський. Так, на превеликий жаль, були й влучання. Але ми маємо бути реалістами і розуміти: жодна система ППО у світі не може гарантувати 100% захист. Особливо у випадках, коли ворог масовано і цілеспрямовано спрямовує балістику на один конкретний об'єкт.Сьогодні вночі ворог знову цілив по енергетиці – під ударом опинилася газова інфраструктура на Полтавщині, а також електропідстанції на Київщині та Дніпровщині. 420 дронів, 39 ракет різних типів, у тому числі 11 балістичних.Маємо руйнування у восьми областях. Пошкоджені багато приватних та багатоповерхових будинків. Відомо про десятки поранених людей унаслідок цієї атаки. І що найболючіше – серед них є діти... Щиро бажаю всім постраждалим якнайшвидшого одужання.Холод ще не відступив, навантаження на енергосистему залишається, і ракети до систем ППО нам потрібні буквально на кожен день.І це означає лише одне – на всіх рівнях потрібно працювати далі, ще більш активно. І це стосується не тільки захисту неба. Нам потрібно посилювати дипломатичний трек, потрібен мир. Лише в такому випадку зникне загроза із неба, від падіння ракет та їхніх уламків.

Чотири роки повномасштабної війни. Сьогодні, озираючись на цей страшний шлях, ми маємо мужність говорити відверто, без ілюзій та емоцій. Бо кожен новий день війни – це пекло, це щоденна, непоправна трагедія. Це діти, які ростуть без батьків, і міста, від яких залишився лише попіл.Ми платимо за цю війну найстрашнішу ціну – нашим генофондом. Мільйони українців виїхали за кордон, рятуючи свої сім'ї, і з кожним місяцем війни шанси на їхнє повернення тануть. Наша демографія зазнала удару, від якого країна оговтуватиметься десятиліттями. Зруйнована інфраструктура, спалені підприємства, заміновані поля – на відновлення всього цього знадобляться колосальні ресурси та покоління важкої праці. Але найстрашніше те, що людські життя ми не відновимо ніколи.Саме тому сьогодні, на четвертому році повномасштабного вторгнення, наш абсолютний пріоритет – це якнайшвидший мир.Ми безмежно вдячні нашим захисникам і захисницям, чия надлюдська мужність зберегла нашу державність. Але зберегти націю – це завдання політики, дипломатії та холодного розуму. Нам потрібні сильні, прагматичні рішення на міжнародній арені. Дипломатія повинна працювати на максимумі своїх можливостей, щоб зупинити цей жах. Сучасний світ складний, і ми маємо бути не лише відважними, але й мудрими.Сьогодні найвища цінність – це життя кожної людини, яка залишилася в Україні або чекає на можливість повернутися додому. Нам потрібен мир, щоб зупинити смерть. Нам потрібні люди, щоб відбудувати країну і дати їй майбутнє. Тільки так ми зможемо зберегти Україну для наступних поколінь.

Платіжки за зруйноване житло – тотальний абсурд. Люди, які втратили свої домівки, або чиї квартири зазнали серйозних пошкоджень внаслідок війни, не повинні сплачувати за послуги з управління багатоквартирним будинком. Житла фактично немає, людина там не живе, послуги не надаються.Сьогодні на засіданні Комітету з питань енергетики та ЖКП ми рекомендували до ухвалення в другому читанні законопроєкт №13155, який має заборонити нарахування та стягнення плати за послуги з управління багатоквартирним будинком (утримання території, прибирання, ремонти тощо), якщо житло чи нежитлове приміщення знищене або пошкоджене через бойові дії і стало непридатним для проживання.Звільнення від оплати діятиме протягом усього воєнного стану та ще 1 рік після його припинення або скасування. Підставою для скасування платіжок будуть офіційні акти комісійного обстеження, які фіксують факт руйнування.Ми маємо підтримувати наших людей реальними діями, а не змушувати їх платити за послуги-привиди. Тепер чекаємо на винесення законопроєкту №13155 до сесійної зали Верховної Ради.

Підтримка ветеранів – це іспит на зрілість для нашої держави, який ми будемо складати ще багато років. Фактично у найближчі десятиріччя – це фундамент нашої внутрішньої політики. Реінтеграція сотень тисяч людей із військового життя у цивільне стане наймасштабнішою трансформацією нашої країни. І ми маємо бути чесними: держава, при всьому бажанні, фізично не зможе закрити всі потреби самотужки. На це не вистачить ані ресурсу, ані гнучкості бюрократичної машини.Єдиний вихід – синергія. Державі потрібні надійні партнери, які готові брати на себе відповідальність і діяти системно, а не ситуативно.Днями я побачила приклад саме такої системної роботи, долучившись до відзначення третьої річниці проєкту Серце Азовсталі. Це вже не просто ініціатива допомоги, а потужний інститут, який працює пліч-о-пліч з державою. За три роки проєкт підтримав понад 8 000 оборонців Маріуполя.Вражає, як еволюціонує підхід команди. Це не лише закриття базових потреб – лікування, протезування чи квартири для важкопоранених. Це робота на перспективу – освіта та бізнес, щоб ветерани знаходили себе в цивільному житті. А також робота з громадами. Вдячна команді “Серця” за те, що ви не просто допомагаєте, а будуєте екосистему, на яку зможе спиратися держава. Адже вдячність захисникам вимірюється не словами, а діями.

Підтримка українців за кордоном та формування умов для їх повернення додому – те, що повинно бути пріоритетом, утім на практиці не всі посадовці сьогодні приділяють цьому належну увагу. Свіжий приклад – до мене звернулися представники центру «Train of Hope» у Відні, який щодня надає допомогу трьом сотням українцям. Наразі він опинився на межі закриття. Після численних обіцянок української сторони вирішити проблему, зокрема, створити на його базі «Unity Hub», справа далі слів не рухається. Тим часом, муніципалітет Відня вже оголосив про припинення фінансування Центру. Натомість, з українського боку не було зроблено нічого, аби його врятувати.Якщо негайно не втрутитися, центр може припинити роботу вже наприкінці лютого. Сотні наших громадян, переважно ті, яким складно виїхати та які є найбільш вразливими, залишаться без життєво необхідної підтримки. Сьогодні на нараді під головуванням Ірини Верещук та за участі представників профільних міністерств домовилися – усі необхідні органи терміново включаться в пошуки шляхів порятунку Центру. Дякую пані Ірині за небайдужість та бажання вирішити проблему, а не заговорити її.Окрім цього, на порядку денному стояла низка не менш важливих питань, що турбують українців. Передусім, це визнання українських дипломів та кваліфікацій, зокрема в Бельгії, Польщі та Італії. Процедури досі залишаються складними та вимагають спрощення на міждержавному рівні. Ще один кейс – спрощення консульських процедур, зокрема запису на прийом. Окремо торкнулися питань виборів за кордоном та забезпечення підручниками українських шкіл. Деякі школи досі не отримали обіцяних книг.Українці, де б вони не були, мають відчувати підтримку своєї держави.

Головний підсумок Мюнхенської конференції – епоха наївного пацифізму в Європі остаточно відійшла в минуле. Ми бачимо світ, у якому аргументом знову стають сила та жорсткий прагматизм.Показово, що теми, які раніше вважалися табу, тепер лунають на повний голос. Уже після завершення конференції пролунала заява польського президента Навроцького про необхідність власного ядерного потенціалу – це тектонічний зсув.Водночас сигнали зі США стають дедалі прагматичнішими. Старий трансатлантичний порядок дає тріщини – і це видно в деталях. Держсекретар США Марко Рубіо скасував заплановану зустріч з європейськими лідерами щодо України, пославшись на «щільний графік». У великій дипломатії «брак часу» – це часто евфемізм, що вказує на зміну пріоритетів або небажання узгоджувати кроки у звичних форматах.Європа зчитує ці сигнали й намагається діяти самостійно. Еммануель Макрон заявив про рішення встановити прямий канал зв’язку з Росією, наголосивши, що переговори без участі Європи не принесуть миру. Париж уже говорить про необхідність визначення «правил співіснування» з РФ після війни. Мерц, своєю чергою, заявляє, що війна закінчиться лише тоді, коли РФ опиниться на межі економічного та військового розвалу.Подібні висловлювання ми чуємо вже чотири роки. Жодної конкретики. Скільки ще треба чекати, щоб покласти край цій клятій війні?Водночас Кая Каллас заявила, що ЄС не готовий назвати конкретну дату вступу України до Союзу. Захід готується до складної дипломатичної гри, де кожен хоче бути гравцем, а не статистом. Але поки вони готуються, в Україні продовжують гинути й страждати люди.Загальний тон конференції – тяжке протверезіння. Голова болить, але простих рецептів не існує. Мюнхен показав, що світ шукає нову архітектуру безпеки. Але поки лідери посилаються на графіки, дискутують про канали зв’язку та роки гарантій, для України реальність залишається незмінною. Бо я повторюю – справжня ціна вагань і пошуку «ідеальних формул» вимірюється зруйнованими містами та втраченими життями.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X

Сьогодні в Мюнхені ми бачимо, мабуть, остаточне усвідомлення того, що світ змінився бесповоротно – і про це прямо говорить Фрідріх Мерц. І ми знову і знову чуємо багато заяв про Україну, про підтримку, що особливо цінно, але менш ніж за два тижні – чотири роки повномасштабної війни. І поки що розмов про мир значно більше, ніж реальних, системних кроків до його досягнення.Водночас тон нинішніх виступів показовий. Європейські лідери вже не говорять мовою ілюзій. Вони говорять мовою нової реальності. Світопорядок, що будувався на правилах і гарантіях, дав тріщину. Конкуренція держав, боротьба за вплив, ресурси й безпеку – знову визначальні фактори глобальної політики.Так само чітко звучить теза про необхідність посилення європейської складової в НАТО та перебудову трансатлантичних відносин на більш рівноправній основі.Для України це важливий момент. Розуміння загроз зростає. Але нам як державі критично важливо, щоб за політичними формулами йшли конкретні механізми: гарантії безпеки, оборонні рішення, фінансування, промислова кооперація.Водночас важливо, що поряд із політичними оцінками з’явлися і практичні сигнали. Ми почули заяву пана Сибіги, міністра закордонних справ, про готовність США ратифікувати гарантії безпеки для України в Конгресі. Якщо це рішення буде реалізоване, воно може стати фундаментом нової моделі стримування і довгострокової безпеки.Бо час вимірюється не заявами і не конференціями. Час вимірюється життями і практичними кроками.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X

Сьогодні мали відверту розмову з Денисом Шмигалем щодо ситуації в енергетиці та наших планів на майбутнє. На засіданні Комітету від себе поставила два питання.Перше - це стратегія на майбутнє. Очевидно, що готуватися до наступної зими потрібно вже зараз. Просто «латати дірки» після обстрілів – не вихід. Нам потрібна нова, стійка енергетична стратегія, яка враховуватиме військові ризики та буде інтегрована в загальну економічну модель країни. І тут абсолютно погоджуюся з віце-прем'єром – в умовах війни з багатьма невідомими важко напрацювати повноцінний документ, який враховує всі аспекти. Тому стратегія має розроблятися в кількох сценаріях, адже ключовим фактором є невизначеність щодо термінів завершення війни. Друге питання – посилення співпраці з партнерами. Важливо не просто реагувати на атаки, а формувати стратегічний резерв обладнання. І тут без допомоги донорів ніяк не впоратися. Найбільша потреба зараз – це великі трансформатори, потужні генератори та комплектуючі для ТЕЦ і ТЕС. Разом із колегами готові включитися максимально у процес перемовин і пошук обладнання. Загалом розмова була складною, але предметною. Розуміємо, що попереду ще багато викликів. Але головне – є спільне бачення, що потрібно переходити від «гасіння пожеж» до стратегічного планування.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X

Досить дивно чути заяви окремих експертів про те, що імпорт газу вигідніший, аніж інвестиції у власний видобуток. Моя позиція як голови профільного підкомітету Ради з енергобезпеки є однозначною – розвиток газовидобування є єдиним правильним кроком для нашої держави. Будь-який імпорт – це лише “швидка допомога” на час, коли нашу газову інфраструктуру нещадно знищують.Власний видобуток – це передусім економічний патріотизм, це робочі місця, це податки, які наповнюють наш бюджет, а не витікають за кордон. Кошти, які залишаються всередині країни, працюють на наше виживання та розвиток.Україна має колосальний потенціал. Як тільки замовкне зброя, цей процес має стати пріоритетним. Водночас для того, щоб залучити серйозний бізнес, держава має створити прозорі умови. Моя формула успіху для цієї галузі проста: верховенство права, захист права власності, менше штучних обмежень. Тільки так до нас прийдуть інвестиції, виникне здорова конкуренція, і як результат – ми отримаємо суттєве збільшення видобутку. Енергонезалежність – це не просто красиве слово, це тепло в наших оселях, стабільна економіка і наша спільна безпека.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X