5 годин на два тижні – це все, що отримує батько на спілкування з рідною дитиною за рішенням іноземного суду. Це реальний кейс із Бельгії, на якому сьогодні акцентувала в межах робочої групи з напрацювання змін до законодавства щодо участі батьків у вихованні дитини після їх розлучення. Маємо іншу грандіозну проблему – фактичну втрату контакту з дітьми у батьків, які залишилися в Україні, поки їхні діти були вивезені за кордон через війну.З 2022 року, через форс-мажорні обставини війни, ми дозволили виїзд дітей без згоди другого з батьків. Це врятувало життя, але створило правовий вакуум. Зараз ми маємо чималовипадків, коли батько (який часто не може виїхати через воєнний стан) стає чужою людиною для власної дитини.Навела колегам реальний приклад із Бельгії – дитину вивезли, матір там тимчасово позбавили прав, але дитину передали в чужу родину, а рідному батькові дозволяють бачитися з нею лише раз на два тижні по 5 годин! Іноземні суди часто не враховують права батька, який залишився в Україні. Ми не маємо права закривати на це очі. Держава повинна створити дієві механізми захисту прав таких батьків і процедури повернення дітей додому.До чого домовилися? Оскільки це питання є надзвичайно гострим і потребує міждержавного регулювання, ми в робочій групі вирішили ініціювати окремі зустрічі саме по цій проблематиці. Будемо розробляти алгоритм дій держави для допомоги батькам, які втратили контакт зі своїми дітьми через війну та виїзд за кордон. Це потребує окремих механізмів, і ми над ними працюватимемо.Разом із колегами-депутатами, експертами, адвокатами та представниками профільних міністерств сьогодні також обговорювали застарілість нинішніх норм про опіку. До прикладу, поняття «місце проживання» часто стає інструментом маніпуляцій – в цьому кейсі потрібно переходити до європейських практик спільної батьківської відповідальності та «батьківського часу». Далі – судові рішення про графіки спілкування часто не виконуються, і це треба змінювати, зокрема через посилення відповідальності. Вирішили не брати за основу старі законопроєкти, а працювати над новою комплексною таблицею змін до Сімейного, Цивільного та процесуальних кодексів.
Можу впевнено сказати – ми пережили найважчу зиму в новітній історії України. Але давайте без ілюзій. Справжній іспит, на жаль, попереду – це літо і спека. Це час, коли зазвичай електростанції виходять на планові ремонти. Якщо енергетика не витягне, якщо удари продовжуватимуться, якщо спека помножиться на проблеми з каналізацією, якщо в +30 зникне вода – я б не хотіла, щоб ця зима здалася нам легкою прогулянкою.А щодо цієї зими – ми дійсно пережили 14 масованих комбінованих атак. Понад 700 цілей різних типів, понад 50 ракет росіяни задіяли лише в одній атаці 7 грудня. Як голова Підкомітету з енергобезпеки Ради, я знаю зсередини, якою ціною нам давався кожен кіловат і кожна врятована підстанція. Наслідки могли бути катастрофічними для економіки та життя всієї країни.Але головне, що енергосистема збережена. Це стало можливим завдяки надлюдським зусиллям енергетиків та ремонтних бригад, які часто під загрозою обстрілів, у мороз, без сну і відпочинку відновлювали понівечені мережі та повертали світло в наші домівки. Низький їм уклін!Чотири роки повномасштабної війни – це вже занадто. Я вважаю, що вікно можливостей для дипломатії ще відкрито і ми повинні цим скористатися. Але часу дуже мало. Події на Близькому сході можуть суттєво змінити переговорний трек.
Щодо ВПО. Продовжуємо працювати з колегами щодо пошуку ефективних рішень для компенсацій українцям, які втратили житло внаслідок російської агресії. Це дуже складний процес, водночас паралельно шукаємо рішення, для того, аби забезпечити людей дахом над головою хоча б тимчасово.Підкреслюю: головне завдання – це повноцінна компенсація. Все решта – тимчасові рішення. Разом із колегами Мусою Магомедовим і Сергієм Магерою ми розробили законопроєкт, який має на меті захистити переселенців від раптового виселення після завершення воєнного стану. Але! На Підкомітеті з питань професійної та фахової передвищої освіти з'ясувалося, що наш законопроект не може бути підтриманий у звʼязку з тим, що один з законів, в який ми пропонували внести зміни, втратив силу. Ми подали законопроєкт ще торік у липні. У вересні закон про професійну-технічну освіту, в який ми пропонували зміни був скасований. Якби Рада спрацювала за регламентом та протягом місяця розглянула наш законопроєкт – сьогодні ми б уже мали дієвий закон. Тепер шукаємо, як це виправити. При чому на підкомітеті всі погодилися – документ актуальний і вкрай необхідний людям. 📌 Що ми пропонували?Ми ініціювали передачу будівель та споруд державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти із державної власності у комунальну власність громад.Йдеться виключно про ті заклади, які:✅ не використовуються за освітнім призначенням 12 місяців поспіль;✅ вже були передані в оренду для проживання ВПО на термін не менше трьох років.Майно передається місцевим громадам за однієї суворої умови – вони зобов’язуються використовувати ці будівлі ВИКЛЮЧНО для проживання внутрішньо переміщених осіб та БЕЗ ПРАВА відчуження у приватну власність.Що це означатиме на практиці?Місцеві чиновники не зможуть продати ці будівлі забудовникам під знесення чи комерцію. Для людей це означатиме гарантований захист від виселення. Вони матимуть надійне житло і знатимуть, що після закінчення війни їх ніхто не вижене на вулицю, поки держава не вирішить питання з їхньою повноцінною компенсацією.Працюємо, щоб ініціатива нарешті потрапила на розгляд до сесійної зали!
Щодо індексації пенсій та урядової обіцянки підняти мінімальну виплату до 6 000 гривень. Моя позиція незмінна – з людьми варто говорити чесно. І якщо називаються красиві суми, то варто називати чіткі терміни та реальні джерела фінансування. Подібні обіцянки мають бути реалізовані, а не залишатися просто гучним заголовком.➡️Давайте коротко про те, що маємо вже з 1 березня: запрацює оновлений механізм індексації. Уряд застосовує диференційовані коефіцієнти – чим раніше ви вийшли на пенсію, тим вищий відсоток підвищення.Наприклад:➡️ пенсії 2021-2022 років індексують на 6,1%;➡️2023 року – на 4,8%;➡️2024 року – на 3,6%;➡️ 2025 року – на 2,4%.➡️ Після перерахунку виплати зростуть від 100 до 2 595 гривень. Індексація торкнеться пенсіонерів загальної системи, військових, «чорнобильців», постраждалих на виробництві.➡️ Окрему увагу приділили старшим людям: для вікової групи 80+ (за наявності повного стажу) мінімалка зросте до 4 213 грн, для 70+ – до 4 050 грн, до 70 років – від 3 406 до 3 725 грн.А тепер про головне – обіцяна «мінімалка» у 6000 гривень.За даними Пенсійного фонду, таке підвищення торкнеться понад половини пенсіонерів – це майже 5,6 млн осіб, адже зараз понад 4,3 млн людей отримують менше цієї суми.Звучить чудово. При цьому підвищення формального доходу автоматично змінює статус пенсіонера в системі пільг. Держава може дати 1000 гривень до пенсії, але на стільки ж (або й більше) урізати субсидію на комуналку. У підсумку реальний гаманець людини не поповниться, а через нові ціни в магазинах стане ще тоншим. Це питання треба доопрацювати, аби не заподіяти шкоді людям. Систему пільг варто зберегти на належному рівні. Адже навіть 6000 гривень - це катастрофічно мало. Якщо мінімальні пенсії підтягнуть до 6000 грн, а виплати тих, хто все життя тяжко працював, сплачував високі внески і мав великий стаж, залишать без суттєвих змін, це створить ефект зрівняйлівки. Це несправедливо. Цей фактор також варто врахувати. Зараз вкрай важливі не лише красиві обіцянки, але й чіткі розрахунки – звідки візьмуться гроші на виплати та як уряд планує захистити людей від інфляції і втрати субсидій. Буду тримати це питання на контролі.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X
Цієї ночі українську енергетику рятувало наше ППО. Більшість випущених росіянами ракет вдалося збити завдяки тому, що партнери оперативно надіслали частину ракет-перехоплювачів. Про це заявив Володимир Зеленський. Так, на превеликий жаль, були й влучання. Але ми маємо бути реалістами і розуміти: жодна система ППО у світі не може гарантувати 100% захист. Особливо у випадках, коли ворог масовано і цілеспрямовано спрямовує балістику на один конкретний об'єкт.Сьогодні вночі ворог знову цілив по енергетиці – під ударом опинилася газова інфраструктура на Полтавщині, а також електропідстанції на Київщині та Дніпровщині. 420 дронів, 39 ракет різних типів, у тому числі 11 балістичних.Маємо руйнування у восьми областях. Пошкоджені багато приватних та багатоповерхових будинків. Відомо про десятки поранених людей унаслідок цієї атаки. І що найболючіше – серед них є діти... Щиро бажаю всім постраждалим якнайшвидшого одужання.Холод ще не відступив, навантаження на енергосистему залишається, і ракети до систем ППО нам потрібні буквально на кожен день.І це означає лише одне – на всіх рівнях потрібно працювати далі, ще більш активно. І це стосується не тільки захисту неба. Нам потрібно посилювати дипломатичний трек, потрібен мир. Лише в такому випадку зникне загроза із неба, від падіння ракет та їхніх уламків.
Чотири роки повномасштабної війни. Сьогодні, озираючись на цей страшний шлях, ми маємо мужність говорити відверто, без ілюзій та емоцій. Бо кожен новий день війни – це пекло, це щоденна, непоправна трагедія. Це діти, які ростуть без батьків, і міста, від яких залишився лише попіл.Ми платимо за цю війну найстрашнішу ціну – нашим генофондом. Мільйони українців виїхали за кордон, рятуючи свої сім'ї, і з кожним місяцем війни шанси на їхнє повернення тануть. Наша демографія зазнала удару, від якого країна оговтуватиметься десятиліттями. Зруйнована інфраструктура, спалені підприємства, заміновані поля – на відновлення всього цього знадобляться колосальні ресурси та покоління важкої праці. Але найстрашніше те, що людські життя ми не відновимо ніколи.Саме тому сьогодні, на четвертому році повномасштабного вторгнення, наш абсолютний пріоритет – це якнайшвидший мир.Ми безмежно вдячні нашим захисникам і захисницям, чия надлюдська мужність зберегла нашу державність. Але зберегти націю – це завдання політики, дипломатії та холодного розуму. Нам потрібні сильні, прагматичні рішення на міжнародній арені. Дипломатія повинна працювати на максимумі своїх можливостей, щоб зупинити цей жах. Сучасний світ складний, і ми маємо бути не лише відважними, але й мудрими.Сьогодні найвища цінність – це життя кожної людини, яка залишилася в Україні або чекає на можливість повернутися додому. Нам потрібен мир, щоб зупинити смерть. Нам потрібні люди, щоб відбудувати країну і дати їй майбутнє. Тільки так ми зможемо зберегти Україну для наступних поколінь.
Платіжки за зруйноване житло – тотальний абсурд. Люди, які втратили свої домівки, або чиї квартири зазнали серйозних пошкоджень внаслідок війни, не повинні сплачувати за послуги з управління багатоквартирним будинком. Житла фактично немає, людина там не живе, послуги не надаються.Сьогодні на засіданні Комітету з питань енергетики та ЖКП ми рекомендували до ухвалення в другому читанні законопроєкт №13155, який має заборонити нарахування та стягнення плати за послуги з управління багатоквартирним будинком (утримання території, прибирання, ремонти тощо), якщо житло чи нежитлове приміщення знищене або пошкоджене через бойові дії і стало непридатним для проживання.Звільнення від оплати діятиме протягом усього воєнного стану та ще 1 рік після його припинення або скасування. Підставою для скасування платіжок будуть офіційні акти комісійного обстеження, які фіксують факт руйнування.Ми маємо підтримувати наших людей реальними діями, а не змушувати їх платити за послуги-привиди. Тепер чекаємо на винесення законопроєкту №13155 до сесійної зали Верховної Ради.
Підтримка ветеранів – це іспит на зрілість для нашої держави, який ми будемо складати ще багато років. Фактично у найближчі десятиріччя – це фундамент нашої внутрішньої політики. Реінтеграція сотень тисяч людей із військового життя у цивільне стане наймасштабнішою трансформацією нашої країни. І ми маємо бути чесними: держава, при всьому бажанні, фізично не зможе закрити всі потреби самотужки. На це не вистачить ані ресурсу, ані гнучкості бюрократичної машини.Єдиний вихід – синергія. Державі потрібні надійні партнери, які готові брати на себе відповідальність і діяти системно, а не ситуативно.Днями я побачила приклад саме такої системної роботи, долучившись до відзначення третьої річниці проєкту Серце Азовсталі. Це вже не просто ініціатива допомоги, а потужний інститут, який працює пліч-о-пліч з державою. За три роки проєкт підтримав понад 8 000 оборонців Маріуполя.Вражає, як еволюціонує підхід команди. Це не лише закриття базових потреб – лікування, протезування чи квартири для важкопоранених. Це робота на перспективу – освіта та бізнес, щоб ветерани знаходили себе в цивільному житті. А також робота з громадами. Вдячна команді “Серця” за те, що ви не просто допомагаєте, а будуєте екосистему, на яку зможе спиратися держава. Адже вдячність захисникам вимірюється не словами, а діями.
Підтримка українців за кордоном та формування умов для їх повернення додому – те, що повинно бути пріоритетом, утім на практиці не всі посадовці сьогодні приділяють цьому належну увагу. Свіжий приклад – до мене звернулися представники центру «Train of Hope» у Відні, який щодня надає допомогу трьом сотням українцям. Наразі він опинився на межі закриття. Після численних обіцянок української сторони вирішити проблему, зокрема, створити на його базі «Unity Hub», справа далі слів не рухається. Тим часом, муніципалітет Відня вже оголосив про припинення фінансування Центру. Натомість, з українського боку не було зроблено нічого, аби його врятувати.Якщо негайно не втрутитися, центр може припинити роботу вже наприкінці лютого. Сотні наших громадян, переважно ті, яким складно виїхати та які є найбільш вразливими, залишаться без життєво необхідної підтримки. Сьогодні на нараді під головуванням Ірини Верещук та за участі представників профільних міністерств домовилися – усі необхідні органи терміново включаться в пошуки шляхів порятунку Центру. Дякую пані Ірині за небайдужість та бажання вирішити проблему, а не заговорити її.Окрім цього, на порядку денному стояла низка не менш важливих питань, що турбують українців. Передусім, це визнання українських дипломів та кваліфікацій, зокрема в Бельгії, Польщі та Італії. Процедури досі залишаються складними та вимагають спрощення на міждержавному рівні. Ще один кейс – спрощення консульських процедур, зокрема запису на прийом. Окремо торкнулися питань виборів за кордоном та забезпечення підручниками українських шкіл. Деякі школи досі не отримали обіцяних книг.Українці, де б вони не були, мають відчувати підтримку своєї держави.
Головний підсумок Мюнхенської конференції – епоха наївного пацифізму в Європі остаточно відійшла в минуле. Ми бачимо світ, у якому аргументом знову стають сила та жорсткий прагматизм.Показово, що теми, які раніше вважалися табу, тепер лунають на повний голос. Уже після завершення конференції пролунала заява польського президента Навроцького про необхідність власного ядерного потенціалу – це тектонічний зсув.Водночас сигнали зі США стають дедалі прагматичнішими. Старий трансатлантичний порядок дає тріщини – і це видно в деталях. Держсекретар США Марко Рубіо скасував заплановану зустріч з європейськими лідерами щодо України, пославшись на «щільний графік». У великій дипломатії «брак часу» – це часто евфемізм, що вказує на зміну пріоритетів або небажання узгоджувати кроки у звичних форматах.Європа зчитує ці сигнали й намагається діяти самостійно. Еммануель Макрон заявив про рішення встановити прямий канал зв’язку з Росією, наголосивши, що переговори без участі Європи не принесуть миру. Париж уже говорить про необхідність визначення «правил співіснування» з РФ після війни. Мерц, своєю чергою, заявляє, що війна закінчиться лише тоді, коли РФ опиниться на межі економічного та військового розвалу.Подібні висловлювання ми чуємо вже чотири роки. Жодної конкретики. Скільки ще треба чекати, щоб покласти край цій клятій війні?Водночас Кая Каллас заявила, що ЄС не готовий назвати конкретну дату вступу України до Союзу. Захід готується до складної дипломатичної гри, де кожен хоче бути гравцем, а не статистом. Але поки вони готуються, в Україні продовжують гинути й страждати люди.Загальний тон конференції – тяжке протверезіння. Голова болить, але простих рецептів не існує. Мюнхен показав, що світ шукає нову архітектуру безпеки. Але поки лідери посилаються на графіки, дискутують про канали зв’язку та роки гарантій, для України реальність залишається незмінною. Бо я повторюю – справжня ціна вагань і пошуку «ідеальних формул» вимірюється зруйнованими містами та втраченими життями.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X
