Олександр Фуштей у фб пише:Справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. Найперше було перевидано житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників. Цю справу святитель Петро доручив своєму сподвижнику Сильвестру Косову і вже 1635 року в Києві вийшов друком «Патерик». 1638 року з благословення і за підтримки святителя вийшла друком друга книга «Тератургема, або чуда, що були в самому Печерському монастирі та в обох його печерах». Автором її був видатний богослов, монах Києво-Печерського монастиря, Афанасій Кальнофойський, який описав 64 великі чуда, які сталися в Печерській обителі. Київський митрополит Петро Могила 1643 року канонізував 69 святих, що на горі печерській просяяли. На жаль докладних відомостей про цю канонізацію ми не маємо, але той самий історик Є. Голубинський зауважує, «стосовно домонгольських печерських святих, треба думати, що їх визнавали святими й раніше, але формально вони були канонізовані всі разом, цілим собором і всім їм було встановлено святкування митрополитом Могилою». «Те, що зробив у Церкві Московській митрополит Макарій на Соборах 1547 і 1549 років, канонізувавши російських святих, каже митрополит Іларіон Огієнко, те зробив митрополит Петро Могила на Всеукраїнському Соборі 1643 року в Києві». На цей акт канонізації було запрошено Константинопольського Патріарха Парфенія І. Замість себе той відправив до Києва свого екзарха, грека Мелетія Сирига, який, прибувши влітку 1643 року не тільки взяв участь у канонізаційному Соборі, але й став автором відповідної служби «Канон Преподобним Отцем Печерським. Твореніє Мелетія Сирига». Ця служба вважалася присвятою всім святим землі Української, оскільки в каноні, окрім преподобних печерських, згадувалися святі рівноапостольні Володимир та Ольга, князі-страстотерпці Борис і Гліб. Ще на початку XIX століття в правильниках та молитвословах, які було видано у друкарні Києво-Печерської лаври, можна було зустріти цю службу, але потім, напевно за наказом цензорів, її вже більше не друкували. Святійший Синод Російської Церкви пильно стежив за тим, щоб у так званих «малоросійських єпархіях», після приєднання 1686 року Київської Митрополії до Московського Патріархату, не було й натяку на якихось там окремих святих українських, або в «Малой Росії просіявших».[1] В самій Російській церкві, канонізації святих відбувалися дещо дивно. Так, професор Московської духовної академії Є. Голубінський (+1912), який досліджував канонізацію святих в російській церкві з жахом вимушений був визнати, що з 250 святих канонізованих російською церквою в період Московського царства про 119 з них майже не має ніяких відомостей ким, і коли вони були зараховані до лику святих. Продовжуючи своє дослідження Голубінський виявив, що з 383 святих, які включені до місяцеслова майже про половину так само немає ніяких відомостей. Двоє зі списку цих святих двічі були занесені в місяцеслов, 84 взагалі ніким не були канонізовані, а 12 навіть немають імен. Часто немаючи достатньої інформації агіографи російських святців запозичували фрагменти з житій інших святих та прикрашали їх власними вигадками. Таким чином угодники Божі в житіях втрачали реальні людські риси. До прикладу, житіє Єфрема Перекопського списання з житія Олександра Свирського, а Прокопія Юродивого майже повністю описує життя Андрія Юродивого. До XVI століття з 68 новоявлених святих лише 5 були загальношанованими всі інші зараховані до лику святих і шановані на місцевому рівні. При Івані Грізному, і за його наказом, до загального шанування було зараховано 39 святих, а в подальшому митрополитом Макарієм ще 31 святий. Загалом в період від смерті Івана Грізного до створення Святішого Синоду в місяцелов було включено 132 святих, а з 1721 роду до кінця ХІХ століття ще 130 святих. [2] 1. Митрополит Димитрій Рудюк. Газета "Голос Православ’я". - 12(180) червень 2006. 2. Archimandrite Sophroniy Chupryna.