Роздуми Українців на фб про пітєр і вєлікую узкую культурку.Як я любила оце усе їхнє рококо з ампіром на берегах Неви! Могла там блукати день і ніч, екскурсії могла водити. Усі байки тамтешні, чому Монферран 40 років будував собор, і нащо той змій під мідним вершником і про оптичні ілюзії арки генштабу - могла розповісти з будь-якої ноти.Воно все мені було таке прекрасне, таке піднесене, гармонійне, вишукане і таке моє-моє. Тягнуло туди нестримно 30 років поспіль і весь цей час я там бувала за першої ліпшої нагоди. Востаннє - в червні 2013 року. До Майдана лишалися місяці. Я стояла на стіні Петропавлівської фортеці, роздивлялася востаннє цю листівкову панораму: стрілка Васильєвського острова, купол Ісаакія та шпіль Адміралтейства перед ним, Ермітаж, Дворцова набережна... Хоч на рекламу малюй. І день ще був такий хороший, сонячний, нечаста радість там.Дивилась я в неба блакить і розуміла: по-перше, ми прощаємося назавжди. Більше ноги моєї тут не буде, бо тут зле. Вже дуже сильно відчувалося в повітрі, що це чужа країна, чужі люди і вони не дружні ні разу. І вороття нема, моїм це все ніколи вже не буде.І по-друге та головне: це вся краса і не їхня теж. Не їхнє надбання, не їхня спадщина. Це декорація, міраж, з яким вони нічого спільного не мають.Петербург це був такий собі Дубай XVIII сторіччя, куди покликали європейських архітекторів, інженерів, майстрів. І сказали: бабла дамо неміряно, рабів дамо досхочу, скільки їх подохне на тих будівництвах - пофіг, ніхто не рахуватиме. Платимо вдесятеро, тільки зробіть нам красиво, як у людей. Щоб всі думали, що ми теж тут європейці в перуках. А не дикуни середньовічні з бородами до пупа. І європейці зробили. Приїхали на болота, не побоялися того клімату, бо довгі пушнино-пенькові рублі примиряли з дискомфортом. Так само як зараз нафтодолари. Набудували їм палаців, оздобили карарським мармуром, завісили ліонськими шовками, заставили англійськими меблями та мейсенською порцеляною. Навчили їх носити сюртуки і сукні з фіжмами. І вони роками корчили з себе носіїв європейської культури. Як і зараз корчать, що в них якісь економічні форуми, прости господи... 13 років тому я вже розуміла, що більше не повернуся і не побачу це ніколи. Але ще не здогадувалася, що навіть не моргну, коли це все бомбитимуть. Ні, вже нічого там не шкода. Ця краса все одно не їхня, вони її не гідні. Пали, господи, і най знов будуть рідкісні сонячні дні. Щоб дощем не загасило.