Веселий піп | Так оформився феномен, який отримав назву «сергіанство». Цей термін не...

Logotipo de la comunidad de telegram - Веселий піп
2024-07-14

Веселий піп

Número de suscriptores:
5698
Fotos:
8690 
Videos:
1650 
Enlaces:
1840 
Categoría:
Religión
Descripción:
Канал ведеться спільнотою православних священників та архієреїв УПЦ. Повідомити про новину @funpriest_feedback_bot

Canal Веселий піп - @veseliy_pip - №14097

Так оформився феномен, який отримав назву «сергіанство». Цей термін не має якось чіткого академічного визначення. Тим не менше, сенс його є цілком зрозумілим. З кінця 1920-х рр. під «сергіанством» розуміли церковну політику, яку проводив митр. Сергій. Але поступово цей термін набув більш широкого значення. Сьогодні «сергіанством» називають загалом ту модель державно-церковних відносин, яка сформувалася в радянський період.З одного боку, ця модель ніби будувалася на традиціях «симфонії», тобто союзу між державою і Церквою, який був типовим і для Візантії, і для Російської імперії, і для інших держав з переважаючим православним населенням. Однак, з іншого боку, в Радянському Союзі Церква вступила в тісний союз з відверто атеїстичним режимом. Радянська влада прямо декларувала свій намір знищити як Православну Церкву, так і релігію загалом. При цьому Церква погодилася не просто визнати цей режим, але і повністю йому підкоритися. Фактично в «сергіанській» моделі церковне управління було підпорядковане державній владі. Апологети митр. Сергія і тоді, і зараз твердять, що митр. Сергій, погодившись на цей компроміс, врятував Руську Церкву.Сьогодні вже є цілком очевидним, що той компроміс з владою, на яких пішов митр. Сергій, призвів до глибокого спотворення церковного життя. Вже з кінця 1920-х рр. усі призначення єпископів повністю контролювалися радянською владою. Протягом 1930-х рр. зазнали жорстких репресій майже усі противники митр. Сергія. А в роки великого терору 1937-38 рр. переважна їх більшість була просто фізично знищена. Сподівання митр. Сергія на легалізацію церковного управління не справдилися. За його життя Православна Церква в СРСР так і не отримала юридичного статусу. Крім того, після 1943 р., коли держава відійшла від жорстких репресій проти Церкви, в СРСР швидко сформувався абсолютно новий склад єпископату. Хоча серед архієреїв були ще ті, хто пройшов через тюрми та табори, однак переважна більшість з них – це вже були люди нового покоління, лояльні до радянської влади. До того ж, після 1943 р. до складу Московського патріархату влилися численні колишні «обновленці», які відтак зайняли чимало єпископських кафедр. Достатньо подивитися біографії єпископів РПЦ кінця 40-х – початку 50-х років, щоб переконатися, яка величезна частина з них вийшла з обновленства, в якому вони перебували протягом 20–30-х років. «Обновленці» ж, як відомо, ще більш тісно співпрацювали з радянською владою. Тому хоча протягом 1943-1945 рр. «обновленство» припинило своє існування, однак обновленські ідеї (перш за все, про необхідність тісного союзу з радянською владою) були перейняті Московською патріархією. Навіть можна сказати, що хоча «обновленство» і було формально знищене, однак ідейно воно перемогло Московську патріархію зсередини. Загалом, взаємини між «сергіанством» і «обновленством» – це окрема тема для обговорення.Але в цілому саме модель співпраці з державою стала спільним знаменником між «сергіанством» та «обновленством». Після смерті патріарха Сергія ця модель не зникла, а знайшла свій апогей у діяльності та поглядах митрополита Никодима (Ротова), через школу й наставництво якого пройшли цілі покоління священнослужителів. Серед них – не лише патріарх Кирил, а й архімандрит Зосима (Сокур), іподиякон митрополита Никодима, пострижений ним у чернецтво. Необхідно зазначити, що значна частина єпископату, духовенства та монашества руської Церкви всіма силами намагалася дистанціюватися від такої позиції. Деякі ж монастирі фактично стали негласною опозицією сергіанській «симфонії». Цілком закономірно постає питання: чи не є це лише історичним сюжетом, який давно залишився у минулому? На жаль, ні. Ті спотворення, яких зазнало церковне життя в Радянському Союзі, продовжують впливати на Церкву і в сучасній Росії. Вище церковне керівництво в Росії і сьогодні повністю підтримує і навіть виправдовує будь-які дії російського політичного керівництва. В цьому відношенні патріарха Кирила та його церковну політику можна вважати прямим продовженням «сергіанства».⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️
2060
26-05-15 05:28