Веселий піп | Пішли спогади про спочилого. Теплі, приємні, життєствердчуючі...Один с...

Пішли спогади про спочилого. Теплі, приємні, життєствердчуючі...Один священик пише на фб:Сьогодні (як і вчора) багато світлин у стрічці з новоспочилим Патріархом. Багато думок і спогадів. Різних. Бо, чим люди живуть, про те і пам'ятають...Я, особисто, мав декілька кількасекундних зустрічей з новоспочилим і одну - довшу. То було у 2007 році. Я тоді уже майже рік був настоятелем Свято-Успенського храму у селі Максимівка. І, після Великодня, назбиравши трохи пожертв, ми вирішили оновити богослужбову літературу для храму. Для цього треба було їхати до Києва. Нової пошти тоді так активно не було, тож, взявши кошти і дві великі "спортивні" сумки (ото був час))) вирушив у столицю.Для священників не секрет, що "без націнки" Церковну літературу можна було купити у патріархії. Тому поїхав туди...Там, відкладаючи собі книги, розумів, що вистачить геть на все. І вийшло не 2 "спортивні" сумки, а трохи більше)І от, запаковуючи в останню, і слухаючи бідкання матушки Варвари: "Як же Ви це довезете?", відчув, що позаду, у дверях хтось стоїть. Повертаюся - святійший. У бордовому підряснику (потім я і собі такий купив)). Я взяв благословіння. Він почав розпитувати: хто, звідки. Ну, розповідаю, що з Полтавщини, недавно на парафію призначили і ось вирішили богослужбову літературу оновити у храмі. Він посміхнувся, подивився на сумки і запитує: "А Ви сам?". Кажу: "Так". "А як їхати плануєте?". "Та, маршруткою від залізничного вокзалу до Кременчука. А там, на повороті в село, зустрінуть". "А до залізничного як?",- запитує Патріарх. "Перебіжками, Ваша святосте", - посміхнувся я. "Чекайте тут, зараз вирішу". І пішов. Я дивлюся на матушку Варвару, а вона каже: "Святійший поможе, почекайте". Ми ще декілька хвилин з нею поспілкувалися і у кімнату знову заходить Патріарх. "Отче, потихеньку виносьте Ваші сумки на вулицю, через 10 хвилин мій водій відвезе Вас до вокзалу". Я почав дякувати за турботу. А він посміхнувся і каже: "Це я Вам дякую за розбудову української Церкви. Буде важко, але ми повинні перетерпіти. Існування незалежної і визнаної української Церкви - це лише питання часу". Я взяв благословіння і на тому попрощалися. І для мене - то була зустріч про людяність. Я ще більше утвердився у тому, що я зростав і звершую священниче служіння у християнській Церкві. Не просто за назвою, а за суттю.Таким я і запам'ятав новоспочилого святійшого патріарха Філарета: людяним, щирим, простим...Упокій, Господи, його душу у Своїх оселях.