Веселий піп | Але коли побачили, що в Москві змінили думку, – зрадили свого предстоя...

Але коли побачили, що в Москві змінили думку, – зрадили свого предстоятеля, провели неканонічний незаконний Синод і вигнали його з Церкви, тільки щоб сподобатися своїм московським кураторам. І це ще не найбільша зрада. Найбільшою була зрада тієї пастви, яка з тими зрадниками залишилася. Ну і про життя в атмосфері цих зрад можна написати не текст, а роман. Мені здалося з наших розмов, що як зраду він сприйняв і поведінку нового московського патріарха Кірілла. Філарет у часи свого перебування в Синоді РПЦ мав за кращого друга і політичного партнера митрополита Нікодіма, наставника Кірілла. У Нікодіма була складна репутація, більшість колег вважали його людиною, схильною до католицького підходу в побудові Церкви (Кірілл згодом перетворить себе на московського Папу). І коли Нікодім помер на руках римського Папи Івана Павла І (він вітав його з обранням, і серцевий напад застав його у покоях понтифіка, який, втім і сам помер за кілька тижнів), у РПЦ вирішили позбутися учнів покійного митрополита. А Філарет, який разом із Нікодімом висвячував юного Кірілла на священника, буквально врятував його від неминучого падіння. Ну і як Кірілл відплатив рятівникові? Не просто посиленням боротьби з його Церквою, але й спробою перетворити Україну на власну територію – стан здоровʼя митрополита Володимира і Янукович цьому тільки сприяли. А це ж було ще до того, як Кірілл став патріархом війни. Як людині вижити в такій атмосфері і не втратити віру? Але він завжди був як скеля. Його впевненість у власній місії була непохитною. Так, могла змінюватися місія, але ніколи не змінювався він у своїй вірі у власний шлях, який тільки він сам може і має пройти. І тільки один раз за всі ці довгі роки я бачив його розчуленим – коли він дійшов до примирення з митрополитом Епіфанієм та іншими членами Синоду ПЦУ. Але це вже було прощання."