Веселий піп | Священик УПЦ Сергій Баршай з Софійського братства: "Епоха Патріарха Іл...

Священик УПЦ Сергій Баршай з Софійського братства: "Епоха Патріарха Іллі ІІ і вибір, що стоїть перед Грузією"«У жовтні 2007-го мені нарешті вдалося побачити Грузинського Патріарха Іллю ІІ і навіть взяти в нього інтерв’ю (хоч і протокольне, але тим не менш) – і не десь, а в самому Тбілісі. На той час він уже був легендою світового Православ’я з тридцятирічним стажем керування Церквою, хоча, незважаючи на свій відносно, як для людини при такій посаді, молодий вік (75 років), виглядав досить втомленим. Тоді важко було би уявити, що православна Грузія буде під його управлінням ще дев’ятнадцять років.Епоха Патріарха Іллі – а Предстоятелем він став ще у 1977-му – це низка знаменних віх історії Грузії: пізній Брежнєв, Перебудова, відновлення незалежності, яке сталося навіть до офіційного розвалу СРСР, російська воєнна агресія і спровоковане нею відторгнення Абхазії та Південної Осетії, проблема подальшого пастирського окормлення в цих регіонах. Сформований за радянськими лекалами, Ілля ІІ допомагав розбудовувати нову державу таким же, як і сам, пострадянським Гамсахурдіа та Шеварнадзе, а пізніше і представникам нової генерації (Саакашвілі та його наступникам). До певного часу Патріарха сприймали як однозначно промосковську фігуру (все ж далися взнаки роки навчання в Московській Духовній семінарії та академії). Проте після російсько-грузинської війни 2008-го він зумів подати себе саме як духовний лідер Грузії, зокрема припинив регулярні поїздки до Троїце-Сергієвої лаври на день пам’яті прп. Сергія.Але, незважаючи на досить сильні позиції Грузинської Православної Церкви в країні і розвинену церковну інфраструктуру, про її сучасне життя майже неможливо нічого дізнатися. Православна Грузія для зовнішнього світу – це суцільна terra incognita, чорна пляма. Сьогодні це, мабуть, найяскравіший приклад країни з такою великою Церквою і в той же час такою відсутністю інформації про неї. Православний сегмент грузинського інтернету зовсім не розвинений, офіційний сайт Патріархії оновлюється дуже рідко (навіть не кожного тижня). Про православну Грузію набагато легше знайти відомості на закордонних ресурсах, ніж на грузинських. І найбільше, про що згадувалося останніми роками – це корупційні скандали і навіть спроби отруєння певних ієрархів. Останнім часом Патріарх ледве пересувався, про що можна судити з фотографій та відеороликів, які все ж іноді з’являлися в мережі. Його фізичний стан був вкрай критичним. Записи з звершуваними ним богослужіннями викликали уже навіть не співчуття, а просто нерозуміння: як можна людину в такому жахливому стані таким чином експлуатувати? Чому людина, яка майже нерухома і вже не може і розмовляти, виконує такі складні дії? Але, за відсутності будь-якої офіційної інформації (не лише ж в УПЦ люблять мовчати), інтернет-спільнота самостійно доходила логічних висновків, що просто найближчому оточенню не вигідно відпускати старця на спокій. Тому вся Церква і перебувала на певній паузі, поки не «прийде час».Буде, мабуть, зайвим говорити, що наступнику спочилого Першоієрарха доведеться нелегко. Усім у такій ситуації буває нелегко. А Грузинська Церква за нового Предстоятеля, серед інших нагальних питань, ще має визначитися з таким непростим вибором – з ким вона буде сьогодні: з Москвою, Константинополем, чи сама по собі? Будь-який вибір таїтиме в собі для неї і певні небезпеки, і певні вигоди. Але ж чи наважиться новообраний Патріарх сказати рішуче «Ні» своєму московському «собрату»? Чи зможе він зробити все задля якомога більшого дистанціювання очолюваної ним Церкви від ворога? Ворога його Церкви, його країни, його народу. Дуже хотілося би, щоб це було так».