Fuente
Всесвіт у кишені | Рідкісне дивне явище було зафіксоване під час геомагнітної бурі кілька...
1 330 Vistas/Alcance
2026-10-14 17:24
Mensaje №9643
Рідкісне дивне явище було зафіксоване під час геомагнітної бурі кілька днів тому. Знімками, зробленими 11 жовтня в Австралії, поділився користувач Twitter (X) @Haru_koala.
Найчастіше блакитні стовпи, що виникають високо над основним полярним сяйвом, називають Giant Blue Ray Aurora (найвищі) та Blue Ray Aurora. Вони справді грандіозні: за деякими оцінками їх висота над поверхнею сягає від 400 до 3500 км, а дехто дає ще більші значення.
Хоча спостерігається це явище орієнтовно з початку XX століття, наукових публікацій по ньому обмаль. А схема класифікації, яку запропонував Geoff Cloake (останнє зображення), є скоріше аматорською, аніж професійною.
Основна гіпотеза джерела блакитного світіння — іони азота (N₂⁺). Виникає, однак, закономірне питання: як вони опинилися настільки високо, де атмосфера має бути вкрай розрідженою? N₂⁺ відносно важкі, до того ж швидко рекомбінують, і зазвичай "живуть" в нижній іоносфері.
Певний час ці блакитні промені називали "освітленим Сонцем сяйвом". Якщо Сонце вже під горизонтом, на верхні шари атмосфери все ще можуть потрапляти сонячні промені. Тоді іони N₂⁺, збуджені сонячним випромінюванням, флуоресціюють в синьо-фіолетовому діапазоні. Втім, пізніше блакитні промені спостерігалися в середині ночі, що виключає початкову гіпотезу принаймні для частки блакитних авроральних променів.
У Фейсбуці спостереженням цього явища присвячена аж ціла група — Giant Blue Ray Aurora, де можна знайти більше фото і відео. А поки що загадкові сині стовпи і досі не мають задовільного пояснення.
Всесвіт у кишені | FB | Twitter (X)
Найчастіше блакитні стовпи, що виникають високо над основним полярним сяйвом, називають Giant Blue Ray Aurora (найвищі) та Blue Ray Aurora. Вони справді грандіозні: за деякими оцінками їх висота над поверхнею сягає від 400 до 3500 км, а дехто дає ще більші значення.
Хоча спостерігається це явище орієнтовно з початку XX століття, наукових публікацій по ньому обмаль. А схема класифікації, яку запропонував Geoff Cloake (останнє зображення), є скоріше аматорською, аніж професійною.
Основна гіпотеза джерела блакитного світіння — іони азота (N₂⁺). Виникає, однак, закономірне питання: як вони опинилися настільки високо, де атмосфера має бути вкрай розрідженою? N₂⁺ відносно важкі, до того ж швидко рекомбінують, і зазвичай "живуть" в нижній іоносфері.
Певний час ці блакитні промені називали "освітленим Сонцем сяйвом". Якщо Сонце вже під горизонтом, на верхні шари атмосфери все ще можуть потрапляти сонячні промені. Тоді іони N₂⁺, збуджені сонячним випромінюванням, флуоресціюють в синьо-фіолетовому діапазоні. Втім, пізніше блакитні промені спостерігалися в середині ночі, що виключає початкову гіпотезу принаймні для частки блакитних авроральних променів.
У Фейсбуці спостереженням цього явища присвячена аж ціла група — Giant Blue Ray Aurora, де можна знайти більше фото і відео. А поки що загадкові сині стовпи і досі не мають задовільного пояснення.
Всесвіт у кишені | FB | Twitter (X)