Якщо Теодор Адорно ставився до Ріхарда Штрауса з певною часткою роздратованого захоплення його технікою, то до Дмитра Шостаковича він був нещадним. Для Адорно Шостакович був не просто "поганим" композитором, а символом капітуляції музики перед ідеологією та масовою культурою.Він розглядав музику Шостаковича як регресивну, "міщанську" та таку, що позбавлена справжньої модерністської істини.1. "Дитячість" та регресіяАдорно вважав, що Шостакович не розвиває музичну мову, а тупцює на місці, використовуючи застарілі форми XIX століття. Він часто називав його музику "інфантильною".Музичний примітивізм: На думку Адорно, Шостакович використовував "неправильні" ноти або раптові дисонанси лише як зовнішній декор, щоб здаватися сучасним, тоді як сама структура його симфоній залишалася традиційною і навіть банальною.Цитування без сенсу: Адорно критикував те, як Шостакович використовував спадщину Малера. Якщо у Малера банальність і вуличні мелодії були символом розпаду світу, то у Шостаковича, на думку Адорно, вони ставали просто "приємними дрібничками" або позбавленою глибини іронією2. Соціалістичний реалізм як "Культурна індустрія"Найбільша претензія Адорно полягала в тому, що Шостакович підкорився вимогам сталінського режиму. Для Адорно музика мала бути автономною — тобто вільною від диктату держави чи ринку.Пасивність: Адорно стверджував, що Шостакович пише музику, яка "слухається" (як слухняна дитина або підданий). Вона не змушує слухача критично мислити, а натомість маніпулює емоціями за допомогою грандіозних фіналів та пафосу.Псевдо-модернізм: Він класифікував Шостаковича як представника "псевдо-модернізму" — композитора, який задовольняє смаки мас, видаючи себе за радикального митця3. Порівняння зі Стравінським та ШенбергомВ ієрархії Адорно Шостакович знаходився на самому низу:Шенберг: Ідеал (музика як чисте вираження страждання та істини).Стравінський: Ворог (об'єктивізм, "музика про музику", але принаймні технічно геніальна).Шостакович: Непорозуміння (музика, що розпалася на цитати та порожні ефекти)."Музика Шостаковича — це малерівські руїни, з яких вимели весь дух, залишивши лише сентиментальність та порожні жести перемоги." — Загальний зміст критики Адорно в його працях про філософію нової музики. Основні пункти критики Адорно:Брак суб'єктивності: Музика не відображає внутрішню боротьбу особистості, а лише виконує соціальне замовлення.Механічність: Повтори та маршові ритми сприймалися Адорно не як іронія (як ми часто трактуємо Шостаковича сьогодні), а як ознака механізації людської душі.Дрібнобуржуазність (Petit-bourgeois): Адорно часто використовував цей термін, щоб описати сентиментальні мелодії Шостаковича, які, на його думку, нагадували дешеві романси.