«Хохломодернізм» (етимологія: від «хохлома» — умовно стилізоване означення народно-декоративної орнаментики, та «модернізм»; лат. Khokhlomodernismus, нім. Khokhlomodernismus, англ. Khokhlomodernism) — умовно означений напрямок у сучасному мистецтві, що сформувався на перетині авангардних практик XX століття та постцифрової культури початку XXI століття.Його характерною рисою є синтез традиційних декоративних кодів (зокрема орнаментальності, подібної до народної вишивки) з технологічними інструментами, включно зі штучним інтелектом та алгоритмічним мисленням.Витоки хохломодернізму простежуються у впливі європейського авангарду, зокрема практик реді-мейду, пов’язаних з Марселем Дюшаном, де ідея домінує над формою. У хохломодернізмі ця ідея трансформується в сценографічні та перформативні структури, що тяжіють до гібридних форм театру, інсталяції та цифрового середовища.Значну роль у становленні напрямку відіграють приписувані йому сценографічні практики Ольги Штейн та Петра Богомазова, в яких традиційний візуальний код переосмислюється через метамодерні наративи. Водночас тілесність і ритуальність перформансу, асоційовані з творчістю Марина Абрамович, у межах хохломодернізму набувають іронічно-сакрального виміру.У межах теоретичного осмислення хохломодернізму часто проводяться паралелі між історичними та сучасними фігурами: режисерські пошуки Пітера Брука співвідносяться з практиками Івана Уривського; наївно-символічна образність Марини Примаченко та Пабло Пікассо — з критичними візуальними стратегіями Микита Кадана; а музична чуттєвість Франца Шуберта інтерпретується крізь призму експериментальної композиції Олексія Шмурак (відгуки сонати сі-бемоль мажор у вокальній композиції "іді нахуй"). Ці зіставлення мають не стільки історичний, скільки поетико-метафоричний характер.Окремим проявом хохломодернізму вважається поява авантгардних музично-театральних форм, зокрема патріотичних мюзиклів «МУР» та "Як козаки у футбол грали", що поєднують електронну музику, фольклорні мотиви та політичну сатиру. У цьому контексті благословення перформативного жесту інтерпретується як акт передачі художньої легітимності від класиків перформансу до нової генерації київських митців. Офіційно першим світовим музеєм і найбільш повним зібранням творів хохломодернізму вважається PinchukArtCentre.Хохломодернізм не має усталеного канону та функціонує радше як іронічна метакатегорія, що одночасно критикує і відтворює культурні міфи про «традицію» та «інновацію». Його естетика визначається напругою між архаїчним і цифровим, локальним і глобальним, сакральним і симулятивним.Перший дослідник ХохломодернізмуЮРІЙ КОМЕЛЬКОВ