Український медичний часопис | Метформін знижує ризик остеоартритуВключивши у дослідження пари близню...

Метформін знижує ризик остеоартритуВключивши у дослідження пари близнюків, автори з Швеції поставили за мету дослідити, чи мають особи, які розпочинають лікування метформіном, змінений ризик виникнення діагнозу остеоартриту (ОА) протягом 11 років після початку лікування порівняно з їхнім близнюком, який не отримував даний лікарський засіб.МетодУ всіх парах близнюків, які мали розбіжність щодо призначення/непризначення метформіну (N=1261 пара), та у всіх інших пацієнтів, що відповідали критеріям включення (N=52341), віком 35–75 років, які проживали у Швеції станом на 31 грудня 2005 року, без попереднього діагнозу ОА та без попереднього лікування метформіном, вивчено виникнення ОА будь-якого суглоба, діагностованого у спеціалізованому закладі. Було використано стратифіковану модель Кокса в дискордантних парах для оцінки коефіцієнта ризику (ВР) та іншу модель для оцінки пропорцій захворюваності та відмінностей. Моделі були скориговані за віком, статтю, рівнем освіти, індексом маси тіла (ІМТ) та курінням.Серед близнюків, які отримували лікування, остеоартрит протягом 11-річного періоду спостереження розвинувся у 68 (5,4%) порівняно з 79 (6,3%) серед представників пар, які не отримували лікування (співвідношення ризиків [95% довірчий інтервал -ДІ] = 0,86 [0,62–1,19]). Близнюки, які отримували лікування, мали вищий ІМТ. Скориговане співвідношення ризиків для порівнянні з близнюками, які отримували лікування, становив 0,60 (95% ДІ = 0,44–0,82). Різниця 10-річного скоригованого ризику склала -3,1% (95% ДІ = -5,1-(-1,1)).ВисновокПочаток лікування метформіном може бути пов'язаний зі зниженням ризику діагнозу ОА. 10-річна кумулятивна захворюваність була приблизно на 3 відсоткові пункти нижчою серед тих, хто почав приймати метформін, ніж серед тих, кому він не був призначений, що свідчить про позитивний ефект метформіну. Крім того, аналіз атрибутивної фракції може гіпотетично означати, що близько 30% інцидентності ОА можна запобігти шляхом призначення метформіну в загальній популяції віком 35–75 років.Важливим при інтерпретації цих результатів може бути те, що високий ІМТ може призвести до вищого ризику діабету та лікування метформіном, а також до вищого ризику остеоартриту. Дійсно, як внутрішньопарні, так і міжпарні оцінки були знижені після коригування на індивідуальний ІМТ та середній ІМТ у парі. Ці спостереження вказують на необхідність вивчення інших втручань, що знижують ІМТ, у загальній популяції з метою зниження захворюваності на остеоартрит. У цьому відношенні методологія та дизайн, застосовані у дослідженні, можуть бути перспективними з точки зору причинно-наслідкового висновку, наприклад, від фізичних втручань або препаратів для зниження ваги.