Перехресні стежки

Навдивовижу теплий і навіть спекотний вересень якось враз різко змінився дощовим жовтнем, і в їхній район усе частіше почали заповзати тумани з полів на околиці міста, несучи із собою невиразне відчуття смутку й тривоги. ✍️📚 Олексій Жупанський «Пацюк», 2020 (оповідання зі збірки #нічнийсеанс)Якщо вам знадобиться вмовити читати «Нічний сеанс» поціновувачів високої полиці, підкладіть їм оповідання «Пацюк». Я побачив тут спершу Кафку, потім Воннеґута, а закінчилось все Гофманом. Це, з одного боку, соціальна сатира, з іншого — жорсткий вирок бюрократії у алегоріях Бестіарію. Дуже оригінально і цікаво. І так, оповідання написане у світі серії романів «Осіннє заціпеніння» та «Серце весни», які я давно хотів спробувати, та все ніяк. Очевидно, час настав.👩‍🎨🎨 Яким Левич «Околиця», 2009Давно вже мені бракувало такої цитати, тривожної й похмурої, для якоїсь з картин Якима Левича, учня Сергія Григор’єва. Покажу вам у коментарі ще декілька робіт, аби ви зрозуміли, чому «якоїсь з» — художник працював у індивідуальному стилі складного нашарування тонів кольору на простір, на стику з контекстним мистецтвом. Дуже цікавий майстер, як на мене. Якщо перечитати, то те саме можна сказати і про оповідання «Пацюк». 🤔

«Коні в одній упряжці рухаються зі швидкістю найповільнішого з них. І тільки з часом розумієш, що це і є любов». Рустем Халіл «Часу немає», 2023Шикарна задумка автора, нам такого бракує. Це міський роман руху у просторі і часі, захоплива пригода для читача у знайомих йому декораціях. Я бачу дуже багато схвальних відгуків і високу оцінку на Goodreads, це дуже добре, але сподіваюся, що автор сприйме це тільки як аванс і напише щось краще. 🙈 Особисто мене вистачило на 250 сторінок з 640. Рустем Халіл нестримний, він описує всі незначні дрібниці, думки і мрії прохідних персонажів-вахтерів, кожну найменшу дію героїв, використовує всі можливі стереотипні сюжетні ходи і кліше, абсолютно всі! Це як салат одночасно з м’ясом, рибою, салом і шоколадом. Все окремо я люблю, але вибачте. З іншого боку — людям подобається, і це мене тішить! 🎉🤌 Також, я не люблю, коли у книгах всі суперуспішні — тут теж таке є. Якщо не рахувати базову для сюжету хворобу гг, то все, як по маслу, глянець. Вони легко і бездумно роблять що завгодно — від крадіжки авто в центрі Києва до написання пісні і чого завгодно ще. 🤓 Ще раз: дуже хочу більше українських книг такого жанру, за спробу автору респект, але в усьому має бути міра, даному романові її забракло. Видання ВСЛ, оформлення і редагування від Сергія Осоки — шикарні.♥️Не знаю, чи #раджу_почитати, я тут в меншості, може і ви собі спробуйте. 😉

«Господи, забери дитину, поверни мені моє старе життя, і я зроблю все, чого Ти попросиш». Сара Мосс «Фігури світла», 2014 (видання 2024) Читав із задоволенням роман, який мені не дуже-то сподобався, такий феномен. Він ніби зібраний з недбало зшитих частин, щоб розповісти нам про боротьбу за права жінки у Англії кінця XIX ст. 😐 Еллі зростає небажаною дитиною у родині художника і матері (поплавленої безсердечної тиранки), яка просто мордує її морально та фізично. На 70 сторінці виявляється, що є ще молодша сестра Мей, яку батьки, чомусь, люблять, особливо батько. Рівно до половини роману саспенс у виконанні матері розганяється до максимуму, а потім діти раптом виростають, роз’їжджаються, і мати просто пропадає з сюжету. 🫣 Психічні проблеми Еллі якось пропадають також, її більше не турбують напади і манія схвалення, і далі йде вже геть інший сюжет про надзусилля сильної дівчини у прагненні стати лікаркою. Читається все це пречудово, тут є багато що обговорити, але ось таким не дуже цільним я побачив сюжет. 🙄 Це скоріше жіночий роман, але це і книга, у якій немає любові, взагалі. Світ цього твору холодний, безсердечний, зроблений з поту, крові та сліз. Можливо, це образ найгіршої матері у літературі, є такий конкурс? ✨ Оформлення і переклад мені дуже сподобались, базова історія дуже важлива, #раджу_почитати тим, хто цікавиться феміністичними драмами у шикарному виданні. «Лабораторія», це суперкруто зроблено! ♥️

«Ходити, їсти, спати, любитися з жінками можна й без серця. Таких людей є багато. Але не кожен з них пам’ятає, коли і де покинув своє серце». Галина Пагутяк «Се твоя доля», 2024У книжці дві повісті авторки: «Кривенька качечка» 2023 р. і «Лебедин» 2017 р., але тут є не тільки текст. Обкладинка та ілюстрації Анни Гаврилюк, які супроводжують кожен розділ повістей, доповнюють враження якнайкраще. 👩‍🎨😍 Взагалі, це видання — насолода. Дуже зручно тримати в руках, зручно взяти з собою у подорож чи на прогулянку, ергономіка топ. І як це написано! Стиль оповіді мені нагадав «Судильниць» Кобринської, які також навіяні народними оповідками. Але це ж треба вміти так писати нині! ✨ Повісті дуже різні: «Кривенька качечка» далася легко, це чудова історія про долю, життя і смерть у декораціях козацької Руїни. «Лебедин» — дивовижна психоделічно-магічна легенда про несправедливість, людську підступність і втрачену батьківщину. 🔥 Дуже #раджу_почитати всім любителям вишуканого слова, магічних сюжетів та мистецьких видань. «Ще одну сторінку» роблять неймовірні книжки! Вже збираюся читати «Слугу з Добромиля».

«У світі дуже мало речей, які насправді є тим, чим вони здаються». Володимир Єшкілєв «Побачити Алькор», 2011Неординарний випадок з цим романом, він теж не є тим, чим здається. Це цікава історія, яка відбувається у двох часових періодах: сучасність і сива давнина, у обох різні конкуруючі таємні ордени змагаються за ту саму, так звану, машину ускладнених проклять. 🧐 І зроблено це майстерно, тут багато доречних цікавинок про таємні ордени і філософію, відсилок та цитат, і Єшкілєва читати мені подобається, і я легко дочитав до кінця, але все зіпсували діалоги. Тут ВСІ сучасні герої, чомусь, розмовляють напівблатним-напівтюремним жаргоном, навіть чоловік з жінкою у ліжку. Це обламало весь кайф. 🙄 А потім, мені випала нагода запитати у автора про це, і він відповів, що цілком усвідомлює цю ваду, і тому роман було переписано і перевидано у видавництві «Фабула» під назвою «Ситуація “Нуль”, або Побачити Алькор» у 2017 році, і він радить читати саме його. Цікавий кейс, я такого ще не бачив. А ви? Не #раджу_почитати «Побачити Алькор», але варто спробувати «Ситуацію “Нуль”». Те, що пише Єшкілєв – дуже цікаво, але я попав трохи не на те видання. 🤓 Цікаве про назву: Алькор – це маленька зірка у хвості сузір’я Великого Возу. Є легенда, що вавілонські володарі брали у царські лучники лише тих, хто був здатний побачити Алькор.

Заощаджуючи пильно свою готівку, дівчина брала тепер на обід день першу, день другу страву в своїй їдальні. А по обіді читала, звичайно, читала! Якби бібліотека видавала абонентові необмежену кількість книжок щодня, дівчина могла б спожити за вечір три й чотири романи. Але мала щодня тільки один, а ще до одної бібліотеки записатись не дозволяли їй кошти. Тож читала вона навмисне повільно, щоб заповнити вечір, іноді перечитувала ще раз усе спочатку або окремі, найбільш вподобані місця.✍️📚 Валер’ян Підмогильний «Невеличка драма», 1930 Життя до епохи ґаджетів сприяло читанню, що й не кажи! Часом беру в руки «Невеличку драму», відкриваю на будь-якій сторінці, і просто читаю пару абзаців для кайфу. Шедевр є шедевр. ♥️👩‍🎨🎨 Юрій Єгоров «Портрет», 1987І в той самий час, дивовижно, що художники у всі часи не так вже й активно малювали читаючих людей. Часом думаю про це: здавалося б, ідеальна натура — людина, що читає в інтер’єрі, або на пленері. Але такого ще пошукати. Виходить, що у часи, коли читання було ключовим видом розваги, воно одночасно не було культовим, це була звичайна побутова сцена. Тільки цим можу пояснити, а ви? 🤔

«Чоловіки завжди роблять те, що хочуть. На жаль, із наслідками доводиться мати справу жінкам». Василь Добрянський «Самотній ворон», 2024Чи багато ви знаєте книжок українських авторів про серійних маніяків? Отож. Василь Добрянський таку написав і мені було дуже цікаво. 🤫 У серії про Нашіптувача трилериста Донато Каррізі мені давно подобається така фішка: він завжди використовує міжнародні універсальні імена персонажів і ніколи не ідентифікує місто або країну, де відбувається дія. Це дає додатковий саспенс, підказуючи що те, що відбувається, може статися будь-де і будь з ким. 📚 Дія романів Василя Добрянського відбувається у неіснуючих маленьких українських містечках, що також додає прихованого сенсу, наближає читача до подій. Цього разу назва містечка — Суха Криниця, і там реально завівся маніяк. Таємниці минулого, приховані мотивації, правоохоронець, який не вписується в систему — все на місці, приготуйтеся, вони живуть серед нас. 😎#раджу_почитати любителям жанру, відривати себе від книжки було дуже важко! Дякую авторові та видавництву «Фабула» за класне видання! Бачите на обкладинці шосе? Це не випадково! 😉

📖👀 Я почав читати «Часосховище» Ґосподінова, і тут стільки цікавого! Ось наприклад: можливо, хтось, як і я, не знав, що хітяра «Alamaba song», яку ми знаємо у виконанні The Doors та Девіда Бові — це, насправді, пісня композитора Курта Вайля 1927 року, для якої він взяв текст Бертольда Брехта 1925 року, перекладений англійською. Пісня була створена для легендарної «Тригрошової опери» опери «Розквіт і падіння міста Махагоні» Брехта і Вайля. Ще з цікавого: для своєї версії 1966 року, Джим Моррісон замінив оригінальний рядок «Show us the way to the next pretty boy» на «Show me the way to the next little girl», але існує запис концерту 1967 року Live at the Matrix, де він забувся і таки проспівав нецензуровану версію. 😁🧐 Герой «Часосховища» знаходить у рядку з цієї пісні «I tell you we must die» першоджерело фрази з вірша поета Вістена Г'ю Одена, який у своїй поезії «1 вересня 1939 року» вжив часто цитовану фразу «We must love one another or die», а потім, начебто, дуже не любив цей рядок і щоразу його пропускав. 😬 Далі герой вдається до цікавих і контраверсійних роздумів стосовно того, чи можна врятувати світ на порозі війни, але про це краще почитати самостійно, дуже раджу. 🎶 Декілька варіантів пісні буде у коментарі, а на фото — обкладинки «Тригрошової опери» та пісні.👇

Прислали запис. Що воно таке?Я вже й забула, де була та зйомка.Якесь дівча, лякливе, боязке,Зненацька виринає із потоку.Конспекти, книги, поспіша кудись,Замріяне і трішечки кирпате.Я їй кричу: дитино, не дивись!Тобі цього іще не треба знати!Іди собі. Яка ще там біда?Своя пора у стрічі і прощання.Не час спливає — хлюпотить вода.Звичайний дощик. Львівські калабані…✍️📚 Наталія Дзюбенко-Мейс «Перегляд» Під вересневу зливу добре читається ностальгійна поезія Наталії Дзюбенко-Мейс. Всі так бігали під дощем з конспектами й книжками, хіба ні? Повний текст — у коментарі. 👇👩‍🎨🎨 Мирон Левицький «Несподіванний дощ», 1988Львів’янин Мирон Левицький — один з найвидатніших художників-емігрантів. Коли він викладав у Львівській мистецько-промисловій школі під час німецької окупації Львова 1942-43 років, його учнями там були, зокрема, майбутні великі митці: Яків Гніздовський, Карло Звіринський, Софія Караффа-Корбут і Володимир Патик. Ці картина написана у його канадський період, і після цього він ще встиг відвідати Україну у 1991 році, перш ніж померти у Торонто у 1993.

«Фактично? Немає фактичності, немає об'єктивності, є лише рівень сприйняття; тобі може видатись об'єктивним мій рівень, але все ілюзія». Любко Дереш «Культ», 2001Фактично, в українській мові досі немає коректного перекладу для жанру pulp fiction. Ні, це ніяке не кримінальне чтиво, це значно більш широке поняття, що має на увазі майже необмежені обрії жанрової літератури. 👀 Отже, слова немає, а роман є. І у цьому також його феномен. Але в першу чергу — у тому, як це написано: якою мовою і з якою безумовною легкістю. Сюжет такий: студента Юрка Банзая розподіляють на практику до провінційної школи, і тут починається: молодіжний сленг, відсилки до альтернативної культури та літератури, наркотичні тріпи, загадки на межі сну й реальності, і на десерт — чудовисько зі щупальцями та стріхозносна розв’язка. 🤔 Я цього не чекав, але виявилося, що «Культ» — це міцний контркультурний горор з крутим сюжетом, купою іронії та відсилок, головні з них — на Лавкрафта. Мені, як горор-профану, довелося багацько гуглити, думати і розбиратися, і мені це сподобалось. Навіть захотілося читнути Лавкрафта. 🤌 Тут безумовно є що обговорити і про що постеречатись. У романі багато прихованого, неочевидного, веселого і сумного, прекрасного і відразливого. Тригери є (Це добре, чи погано? Хм...). 🎶 Роман я слухав у Абук у начитці Олексія Курбана. Тепер це мій новий улюблений читець, неймовірна робота! Любка Дереша обов’язково читатиму ще! #раджу_почитати тим, кому цікаво як ще можна круто писати українською мовою. Не рекомендую мовним пуристам! Допис про першу публікацію роману був ТУТ. Дякую ВСЛ за перевидання!💙