📖🎧 Послухав у Абук — шикарно. Багатоголосся шістдесятників, майстерно створене автором, чудово передане багатоголоссям дикторів. Ця книга заграла по-новому у такій начитці. 👌 Для тих, хто тільки починає відкривати для себе шістдесятників, це — перлина, база. Дуже цікаво і структуровано, вустами безпосередніх учасників. ☝️ Для тих, хто цікавився епохою і раніше, може бути нуднувато, з цієї причини я і закинув колись паперову книжку. Але в аудіо пішло ідеально, відкриваються зв’язки і дрібні цікавинки, наприклад: 💫 як Довженкові довелося купити Вінграновському взуття, бо той ходив на пари у власноруч пошитих балетках;💫 як молодий Чорновіл грав головну роль на репетиціях «Патетичної сонати» Миколи Куліша, яку готував Лесь Танюк у кінці 50-х. Але на сцену так і не вийшов, відбувши на навчання у Львів;💫 що після одруження Світличні жили у малесенькій кімнаті, колишній келії Флорівського монастиря, і вона вся була завалена книжками. Дуже флешбечило до «Амадоки». ✍️ А взагалі, тут дуже багато цінних думок шістдесятників, які корисні для нашого культурного процесу сьогодні. Ось, наприклад, Світличний: Щодо поезії, скажімо, іноді ще й зараз, а в часи культу особи сталіна особливо часто, вважається нормою, ніби кожен твір, незалежно від задуму, роду і жанру, повинен виражати думки й почуття всього народу, бути загальноприступним, подобатися всім, інакше на нього ставлять тавро неповноцінності. Думка зовні ніби демократична, але для деяких видів мистецтва може бути просто згубною. Загальнозрозумілою і загальноприступною може бути лише таблиця множення, але вже такий популярний жанр, як пісня, навіть народна пісня, не може подобатися всім однаково. Що ж казати про мистецтво професіональне, де ідейність і глибинність прямо залежать від своєрідності і оригінальності? #раджу_почитати, а ще краще — послухати.