«Це просте правило, панно, — говорила вона Роні, — усередині завше має бути гарніше, ніж ззовні». Євгенія Кужавська «Боги мого краю дуже люблять кров», 2026Чув, що річці часом докоряють тим, що вона занадто глибока і не всім відкривається аж до дна. Але бувають такі спекотні дні, коли і на поверхні побарахтатись — в кайф. Цей роман схожий на річку, а річці не напишеш анотацію (тому я їх і не читаю). 🖼 Це книжка про коротку золоту добу, культурний розквіт часів Української революції. Він протривав всього пару років, закінчився швидко й криваво, розпорошивши своїх геніїв по могилах і по світу. Женя піднімає цей мистецький пласт і пише у ньому справжню темну академію, з атмосферою все в порядку, я справді жив у тексті, Оксана Павленко має рацію (див. бльорб на звороті).🔎 Детективна лінія тут також мистецька, дивні події і вбивства відбуваються навкруги картини Рубенса, гімназисти захоплюються «Саломеєю» Вайлда і говорять з Миколою Зеровим про міфологію, переплітають сюжети з власним життям, ганяють чаї у бібліотеці, а рішення авторки про те, що головною героїнею всього цього є Вероніка Черняхівська і студенти, які стануть Героями Крут — це найкращий подарунок читачеві. Вона вводить український контекст, перекидає місток аж у наш час, опонує імперським наративам типу булгаківського Києва і, на мою думку, дає новий імпульс для говоріння про цей період. Нам треба ще! 🏫 Словом, аплодую стоячи. #раджу_почитати всім, цей роман — справжня мистецька подія. Не можна не відмітити і мистецьке видання від Vivat, але усередині — ще гарніше, ніж ззовні. Другий наклад пішов у друк, вітаю всіх причетних!🫶