Так щодня: в суєті, в круговерті годинлюди втікають від себе й до себе,втікають до книг, до дружин, до картин,втікають під воду, під землю, на небо,втікають в ненависть, в любов, у кіно,в карти, в більярди, в лото, в доміно,в салати, в борщі, у котлети і в торти,в кашкети, в манжети, в комоди і в шорти;від чорта до Бога,від Бога до чорта,із ночі до ночі,із рання до рання,втікають у крик, утікають в мовчання,втікають в чекання, в безсоння, в прогнози,втікають у сміх, у мовчання, у сльози...Втікають під карнизи, під погони,під ліжка, в бомбосховища, в закон.Не розбереш, де втеча, де погоняі до яких молитися ікон?І до яких із них ходити каятись,яким хулу нести, не каяття?...Чи на землі таких, що не втікають,нема давно? І втеча — то життя?Невже вся суть в безладній біганині?Невже вона усьому голова?Невже якийсь Всевишній Паганініна скрипці світу втечу награва?!✍️📚 Григорій Чубай «Вертеп», 1968 Сьогодні нічого тут не напишу. 👩‍🎨🎨 Леопольд Левицький «Музикант», 1956І тут також. Всім тихої ночі.