РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ ТРИВАЄ І СЬОГОДНІ. ПРЕДСТАВЛЕНО ПЛАН ЗАХОДІВ ДО ДНЯ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІНаціональний музей Революції Гідності представив план заходів та соціальну кампанію присвячену Дню Героїв Небесної Сотні. Попри умови воєнного стану, в Києві та регіонах, 20 лютого вшановуватимуть пам’ять загиблих активістів Майдану. «УІНП підтримує всі ініціативи пов’язані з меморіалізацією та комеморацією, які сьогодні створюють пласт нової культури пам’яті з якою ми зіткнулись в нинішніх умовах. Заходи, які сьогодні озвучив пан Пошивайло, є надзвичайно корисними для нас не лише у формуванні пам’яті про події, які відбувалися 18-20 лютого, але й пригадувати про ті події, які розпочались 30 листопада», - зазначив Голова УІНП Олександр Алфьоров. Також очільник Інститут наголосив на важливості спорудження Меморіалу Небесної Сотні. «Як академічний історик, я люблю спиратися на дати: 35 років Незалежності України, 30 років Конституції, 30 років українській гривні, 12 років війні, 12 років революції, 10 років Музею Майдану та 0 років Меморіалу Небесної Сотні», - зазначив Олександр Алфьоров, додавши, що цей рік буде особливо важким, але важливим для формування пам’яті щодо подій Революції Гідності. Своєю чергою Генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло представ програму заходів 18-20 лютого. Серед представлених заходів є інформаційно-просвітницькі виставки, офіційні та неофіційні меморіальні заходи та церемонії.«Ми завжди наголошуємо, що події Революції гідності і День пам’яті Небесної Сотні - це не події минувшини, це ті події, які продовжуються сьогодні. Це боротьба за Незалежність. Це саможертовність. Це мужність та відвага українців, які захищають право бути українцями», - наголосив Ігор Пошивайло. Також візію цим пам'ятних днів озвучили представнця мистецької агенції «Територія А» Анжеліка Рудницька, голова правління Фундації Пилипа Орлика Артем Миколайчук та очільниця громадської організації «Родина Героїв Небесної Сотні» Наталія Дигдалович.Ознайомитись з програмою заходів можна на сайті Національного музею Революції Гідності.
Пам’яті старшого лейтенанта поліції Ірини ГордієвичПройшла практично всю лінію фронту на Луганщині під час АТО/ООСІрина Гордієвич народилася 19 червня 1974 року на Івано-Франківщині. Закінчила географічний факультет ЧНУ ім. Юрія Федьковича, згодом здобула другу освіту з міжнародного права.У середині 1990-х жила в Греції, де створила сім’ю та народила сина. Під час Революції Гідності повернулася в Україну, брала участь у протестах, а з початком АТО вступила до батальйону поліції особливого призначення «Луганськ-1». Служила на Луганщині, пройшла найгарячіші точки фронту, отримала звання старшого сержанта.Загинула 24 лютого 2022 року в місті Щастя під час повномасштабного вторгнення РФ. Тривалий час вважалася зниклою безвісти, особу підтвердили ДНК-експертизою. Похована 17 серпня 2022 року.Нагороджена орденами «За військову службу Україні» та «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а також іншими відзнаками за мужність і службу Україні.Шана Захисниці!Фото: Колеснікова МаріаннаПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам'яті солдата Романа Гармаша (позивний «Кухар»)Між бойовими завданнями намагався потішити побратимів смачними стравамиРоман Гармаш народився 18 березня 1983 року у Підгородньому на Дніпропетровщині. Згодом родина переїхала на Тернопільщину, де він закінчив школу в селі Малий Ходачків. У 2001 році пройшов строкову службу та здобув фах кухаря. Після повернення працював у будівельній і дорожній сферах, їздив на заробітки за кордон. Рідні згадують його як добру й турботливу людину «Ромашку», а на фронті він отримав позивний «Кухар» за любов до готування.У перші дні повномасштабного вторгнення Роман вступив до тероборони, а згодом продовжив службу в складі 5-ї штурмової бригади. Півтора року воював на найгарячіших ділянках Донецького напрямку, зокрема біля Бахмута, Часового Яру, Кліщіївки та інших. Спершу служив у батальйоні зв’язку, а далі працював в оперативному підпорядкуванні батальйону розвідки.18 вересня 2024 року Роман загинув під час бойового завдання поблизу Іванівського Бахмутського району на Донеччині. Його поховали в селі Малий Ходачків. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а 24 серпня 2025 року йому присвоїли звання «Почесний громадянин Великобірківської громади». Родина також створила петицію про присвоєння звання Героя України.Світла пам’ять і честь Герою! Фото з сімейного архівуПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті старшого кулеметника Андрія Волощука (позивний «Мольфар»)Боронити Україну для нього було вибором серця, честі й пам’ятіАндрій Волощук родом з села Сваричів Рожнятівської громади на Івано-Франківщині. Працював у Львові керівником одного з відділень «Нової пошти». У жовтні 2024 року добровільно підписав контракт і став до лав Сил оборони України, щоб продовжити справу старшого брата Олега, який загинув у листопаді 2022 року на Бахмутському напрямку.На фронті Андрій мав позивний «Мольфар», служив старшим кулеметником розвідувального батальйону у складі «Хартії», виконував бойові завдання під артилерійським і мінометним вогнем, збивав ворожі FPV-дрони та до останнього залишався поруч із побратимами.2 грудня він зустрів своє 23-річчя на передовій. 7 грудня 2025 року Андрій Волощук загинув поблизу Куп’янська на Харківщині під час виконання бойового завдання. Про загибель 21 грудня повідомив брат Богдан, зв’язок із воїном обірвався за два тижні до того.Вічна пам’ять і шана Герою! Фото: Фейсбук-сторінка Bogdan VoloshchukПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті Героя України, старшого сержанта Дениса Ціося (позивний «Ghost»)Його принциповість і самопожертва стали прикладом для молоді, яка прагне зробити внесок у зміцнення обороноздатності та безпеки державиДенис Ціось народився 19 січня 1988 року. Дитинство провів в Острозі, де з юних років мріяв стати військовим. Після початку російської агресії у 2014 році здійснив свою мрію з дитинства – став до лав ЗСУ.Служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні, згодом у 8-му полку Сил спеціальних операцій. Брав участь в обороні Київщини, Слобожанському контрнаступі, визволенні Балаклії, Ізюма та Куп’янська, воював під Бахмутом і на Харківщині. Двічі був поранений, але щоразу повертався у стрій.7 червня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині, рятуючи пораненого побратима.Нагороджений орденами «За мужність» ІІ та ІІІ ступеня, «Золотим хрестом» та удостоєний звання Герой України (посмертно). Найвищу державну нагороду родині вручив Президент України.У Дениса залишилися дружина, батьки та троє дітей.Честь Захисникові!За матеріалами Енциклопедії Сучасної України та Острозької міської радиПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Памʼяті молодшого сержанта Олексія Дяговця (позивний «Регбіст») Був не тільки лідером у спорті, а й усюди, де люди потребували його допомоги Олексій Дяговець народився 11 жовтня 1986 року в селі Нові Боровичі Чернігівської області. Після закінчення Чернігівського педуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, де здобув фах фізичного виховання, деякий час викладав у Національному університеті «Чернігівська політехніка».Олексій захоплювався спортом, риболовлею та мисливством. Він став патрульним поліцейським, згодом очолив управління превентивної діяльності в Чернігові. Також був капітаном регбійної команди «Камелот» та заснував Федерацію регбі Чернігівської області.З початком повномасштабного вторгнення Олексій активно працював на блокпостах навколо Чернігова, а у січні 2023 року приєднався до ЗСУ та служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.Олексій отримав численні нагороди, серед яких медаль «За оборону Чернігова» (посмертно).Загинув 14 липня 2023 року під час бойового завдання на Херсонщині. Поховали його в Чернігові. Олексій залишив по собі світлу пам’ять як мужній офіцер, самовідданий поліцейський і справжній патріот.Після його загибелі друзі та спортивна спільнота Чернігова започаткували щорічні змагання з регбі на його честь. У Олексія залишилися дружина, двоє доньок та мати.Слава та шана Герою!За матеріалами: Меморіал. Платформа памʼяті, Інформаційний портал "Король Данило", Поліція Чернігівської області, Вечірній Київ Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам'яті солдата Олександра Трухана (позивний «Манчик»)Його ім’я живе у пам’яті односельців, на шкільному подвір’ї, у назві вулиці рідного селаОлександр Трухан у 2022 році став на захист України, але загинув під Соледаром у грудні того ж року. Народився 6 травня 1985 року в селі Куповате на Київщині. Після Чорнобильської катастрофи родина переїхала до села Грузьке, де Олександр закінчив школу, працював різноробочим і одружився з Іриною. У них народилися сини Олександр та Віталій.З початком війни Олександр добровольцем пішов на фронт. З 16 вересня 2022 року він служив у 93-й бригаді «Холодний Яр» та брав участь у боях. 7 грудня 2022 року загинув від артилерійського обстрілу під Соледаром.Прощання з Олександром відбулося 15 грудня, його поховали в Грузькому. 9 квітня 2024 року учні його гімназії висадили дерево в його пам'ять, а 17 квітня на фасаді школи встановили меморіальну дошку. 22 квітня вулицю, на якій мешкав Олександр, перейменували на честь Українських Героїв.27 листопада 2024 року Олександра нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 4 грудня 2025 року його ім'я увічнили на пам'ятній дошці Алеї Героїв рідного села.Вічна слава Героям України!Фото з сімейного архівуПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
ДЕНЬ СТВОРЕННЯ ОУН – ЧИН, ЄДНІСТЬ, БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВУЦього дня, 97 років тому завершився Перший Конгрес українських націоналістів, на якому було створено Організацію українських націоналістів (ОУН) – громадсько-політичний рух головним завданням якого стало здобуття Української соборної самостійної держави. Конгрес відбувався у Відні протягом семи днів: з 28 січня по 3 лютого 1929-го. До цього були підготовчі конференції у Берліні та Празі. На Конгресі було проголошено об’єднання найбільш впливового націоналістичного руху – Українська військова організація (УВО) – об’єдналася з низкою українських емігрантських студентських об’єднань: Групою української національної молоді, Легією українських націоналістів, Союзом української націоналістичної молоді. Консолідація цих організацій стала основою ОУН – найбільш потужного руху українських націоналістів, який зробив значний внесок у боротьбу за незалежність української державності. На Конгресі також було обрано керівний орган ОУН – Провід. Його очолив керівник УВО полковник Євген Коновалець. Ветеран Першої світової та Української революції 1917-1921 років, він зумів об’єднати різні покоління українських націоналістів: як тих, які ще пам’ятали революційні бої за українську державність, так і студентську молодь, чиї погляди вже формувались в часи втрати Україною державності. ОУН, за проводу Коновальця, наполягала на потребі формування сильної політичної еліти, національної єдності та опори на власні сили у боротьбі за самостійність.Полковник Євген Коновалець був убитий внаслідок замаху агента совєцької зовнішньої розвідки Павла Судоплатова у 1938 році. Коновальця було поховано в місті, де відбувся атентат: в Роттердамі (Нідерланди). Український інститут національної пам’яті неодноразово наголошував на історичній необхідності перепоховання видатного українця на рідній землі як акті відновлення національної гідності та історичної справедливості.
Пам'яті Героя України, головного сержанта Артема Попова (позивний «Хабіб»)Мріяв звільнити від окупантів рідне містоАртем Попов народився 24 грудня 1986 року, у місті Лисичанськ. Ще з дитинства займався веслуванням, захоплювався електронікою, авто й музикою, писав вірші. Навчався у Лисичанському ПТУ №2 та МАУП.У 2015 пішов служити за контрактом: 53-тя, згодом 54-та ОМБр (Бахмут), учасник АТО, нагороджений знаком «За зразкову службу». У 2017 одружився з Дарією. Після завершення контракту повернувся до цивільного життя, але у 2019 підписав контракт із ДПСУ – 3-й Луганський прикордонний загін, відділ «Золоте», та отримав позивний «Хабіб».Повномасштабне вторгнення зустрів на КПП «Золоте» як кулеметник вогневої групи, брав участь у боях та забезпеченні евакуаційного коридору. Виконував завдання на Кремінному напрямку; 9.03.2022 біля Житлівки підрозділ знищив колону ворожої техніки та відбив наступ. Далі обороняв Донеччину (Святогірськ, Богородичне, Бахмут), був командиром відділення й авторитетом для побратимів.7 січня 2023 року під час штурму позицій біля Підгородного, район Бахмута Артем загинув від артобстрілу, переносячи кулемет разом із побратимом. Спершу похований у Дніпрі, у червні 2025 перепохований в Ірпені. У нього залишилися дружина, рідні та друзі.Посмертно нагороджений знаком «Захиснику Луганщини», орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня; Указом від 23 серпня 2023 року йому присвоєно звання Герой України з орденом «Золота Зірка» (посмертно).Честь і шана Герою! Фото: ДПСУПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті спецпризначенця Миколи Кузьомка (позивний «Шустрий»)Мріяв служити у спецпідрозділі «КОРД» і прагнув робити якнайбільше для перемогиМикола Кузьомка народився 9 березня 1995 року в селі Велика Медведівка на Хмельниччині. Закінчив місцеву школу, навчався в Нетішинському ліцеї та здобув професію зварювальника. У шкільні роки захоплювався спортом і туризмом.У 2015–2016 роках служив у ЗСУ, після чого долучився до Нацполіції. Працював патрульним у Шепетівці, рятував людей, зокрема разом із напарником зупинив спробу самогубства.Після початку повномасштабної війни Микола приєднався до зведеного загону поліції «Захід» і вісім місяців виконував завдання в зоні бойових дій. Найбільше запам’ятався Волохів Яр на Харківщині та перші масовані авіанальоти.Повернувшись із ротації, у 2025 році здійснив мрію – вступив до спецпідрозділу «КОРД». Мав позивний «Шустрий» – швидкий, надійний, той, на кого можна покластися. Вранці 6 січня 2026 року Микола ще привітав маму з Водохрещем. Невдовзі після цього загинув у Костянтинівці на Донеччині внаслідок атаки російського дрона. 30-річного Миколу поховали в рідному селі. У нього залишилися батьки, брат, сестра та дружина.Шана Герою!Фото Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
