Я не вдома. Що далі?

Час готуватися до зимових вечорівЛишаю список фільмів для кожної української родини.Аби знати, аби зрозуміти, аби пам'ятати. Аби переказати своїм дітям, онукам та правнукам. Щоб ніколи не забути своєї історії.- Тіні забутих предків (1967)- Сад Гетсиманський (1993)- Білий птах з чорною ознакою (1971)- Тигролови (1994)- Пропала грамота (1972)- Вінчання зі смертю (1992)- Голод 33 (1991)- Захар Беркут (1971)- Вавилон ХХ (1979)- Осіннє вбивство в Мюнхені (1995)- Залізна сотня (2004)- Собор на крові (2006)- І будуть люди (2020)- Чужа молитва (2017)- Ціна правди / Mr Jones (2019)- 20 днів у Маріуполі 2023)- Колимські дівчата (2021)- Код нації (2013)- Поводир (2014)- Нескорений (2000)- Вишневі ночі (1992)- Червоний (2017)- Чорний ворон (2019)- Крути 1918 (2019)- Захар Беркут (2019)- Століття Якова (2016)- Черкаси (2019)- Кіборги (2017)- Соловей співає (2019)- Толока (2020)- Мати апостолів (2020)- Той хто пройшов крізь вогонь (2011)- Сага (2021)- Гіркі жнива (2020)- Жива (2016)- Мама (2017)- Пекельна хоругва (2020)- Добровольці Божої Чоти (2020)- Заборонений (2019)- Додому (2019)- Страчені світанки (1995)- Наші Котики (2020)- Іловайськ (2019)- Тарас. Повернення (2019)- Залізна сотня (2004)- Спадок нації (документальний, 2018)- Снайпер: Білий ворон (2022)- Один в полі воїн (2003)- Іван Сила (2013)- Чорний козак (2018)- Доброволець (2020)- Позивний «Бандерас» (2018)- Хто ми? Психоаналіз українців (2021)- Сон (з Іваном Миколайчуком) (1964)- Дім батька твого (1986) – екранізація «Дикого Янгола» Олексія Коломійця- Із житія Остапа Вишні (1991),- Голос трави (1992) /за мотивами творів Валерія Шевчука/- Фучжоу (1993),- Гетьманські клейноди (1993),- Кайдашева сім'я (1993),- Дорога на Січ (1994),- Москаль-чарівник (1995),- Легенда Карпат (історична сага про опришків/, (2018)- Хайтарма (2013)- Фелікс. Австрія (2020)- Будинок «Слово». Роман довжиною в життя (2021)- Чорнобиль - Чорнобиль. Втрачені стрічки…- «Щедрик» (2023)Серіали для сімейного перегляду:- Гвардія (2015), Гвардія-2 (2017)- Спіймати Кайдаша (2020)Ukrainian People Magazine

12 років тому я їхала поїздом 48 годин до Сибіру із можливістю лише 2 рази вийти на вулицю.Тому що вдень було лише 2 зупинки, тривалістю понад 2-5 хвилин, коли дозволяли вийти.Тоді думала про своїх розкуркулених прадідуся з прабабусю, як їх вивозили до Сибіру практично туди ж, куди їхала я, без можливості вийти на вулицю,Зараз у мене відчуття, що нас усіх посадили ось у такий самий потяг під назвою "Війна" без зупинок, без можливості вийти.З такою ж кількістю поламаних доль.З таким же нерозумінням, де буде кінцевий пункт цього поїзда і що ми побачимо, коли з нього зійдемо.Без уявлення, якими ми будемо, коли подолаємо цю дорогу.Без повернення до того минулого, якого вже немає і ніколи не буде.Але з надією на майбутнє.А зараз є лише ця дорога, момент зараз і невідомість.Але колись цей наш поїзд зупиниться.Він не може їхати нескінченно довго.І, вийшовши з цього поїзда, так важливо залишитись Людиною.Не знищити один одного.Підтримувати.Допомагати.Цінувати.Співчувати.ЛюбитиЗнаходити кожного дня те, чому можемо радіти.Жити.У цьому поїзді ми можемо проявити ті вічні цінності, на яких тримається цей світ.Колись він точно зупиниться.p.s. Зараз сіла в поїзд і усвідомлюю, що востаннє я їхала поїздом 5 березня 2022 року з Києва до Львова.Здавалося б не переміщалася більше з тих пір поїздами фізично але за відчуттями я з того поїзда так ще й не зійшла 💜~ Lesya Egorova

Якесь дивне зараз відчуття. Усі вдома, усі ситі, більш-менш здорові, але постійно гризе всередині ця звичка думати, що завтра не буде. Тільки сьогодні, і все.Колись ти жив, не думаючи про те, що завтра світ під ногами перестане бути звичним. Ти щось собі планував, відкладав на це гроші, готувався до двох-трьох варіантів майбутнього, а потім — херак — і ось тобі четвертий варіант, який не те що не входив у твої плани, він був за межею реальності. Наче акваріумна рибка раптом опинилася в океані, про існування якого навіть не здогадувалась.Зараз тисячі людей переживають те ж саме, що й я. Вони плачуть, вони хапають свої сумки й переноски, знімають відео про те, як востаннє зачиняють двері в Покровську.Хочеться їм сказати: це пройде. Спочатку буде пиздець. Потім також пиздець, і ще кілька років пиздеця. А потім стане легше. Потім ти навчишся жити в новій реальності, з новими планами, з неочікуваними навичками.Ти перестанеш хвалитися своїм мінімалізмом у побуті й відсутністю запасів, тому що побутові мінімалісти в Маріуполі їли голубів.Ти навчишся обходитися без чоловіка, якого, бляха, війна потребує більше, ніж ти, а встановити розетку — це взагалі не вища математика.Ти почнеш планувати бюджет з урахуванням донатів. Бляха, я й слова такого раніше не знала, бо благодійність — це ж для багатих, правда?Ти знайдеш у собі сили, яких ніколи не було. Тому що раніше просто не було в них потреби.Хочеться сказати: не плач. Стане легше. Стане зрозуміліше. Але я знаю, що не всім стане легше.Знаю, що для багатьох життя зупиниться в момент отримання похоронки.Хтось не зможе знайти собі місце в новому місті й повернеться додому, під окупацію, коли грошей немає — вибір теж не великий.Хтось не зможе прийняти ту нову людину, яка повернеться з війни у відпустку, і обрубає всі зв'язки назавжди.Тож так: легше стане, але, на жаль, не всім.Тільки тим, хто зможе почати з чистого аркуша.Тим, хто піде на будь-яку роботу і зможе жити певний час у будинку з чорною пліснявою — ми так жили, так.Тим, хто почне займатися чимось незвичним, бо все звичне вже залишилося за бортом — змирися.Тільки тим, кому допоможуть друзі, родичі, просто випадкові люди.Еволюція — це не просто зміни. Це зміни, викликані зміненою середою існування. Нам доведеться еволюціонувати: наша середа вже ніколи не буде такою, як раніше, світовий порядок перестав бути звичним і непохитним.Тож якщо хочеться плакати — плачте. Плачте стільки, скільки треба. А потім вставайте і йдіть вгору по еволюційній драбині. Якщо не встанете — вас з неї скинуть, і все. А тоді два варіанти: зникнути назавжди або з мінімуму тих, хто вижив, виростити нову популяцію. Іншу. Таку, де традиційна журба й приреченість еволюціонує в злість, зуби й міцні горизонтальні соціальні зв’язки.~ Тетяна Адамс

При нападі він прагне збити жертву з ніг потужним ударом, особливо якщо та намагається давати відсіч, він прагне зламати її дух. Але більш стандартною тактикою знешкодження жертви є руйнування можливостей порятунку і нанесення страшних, кровоточивих ран. Також жертва вбивається шляхом нанесення великої кількості рваних ран у життєво важливі місця, або, доводиться до стану втрати можливості чинити будь-який опір.Якщо людині вдається врятуватися від першої атаки, він продовжує переслідувати її, орієнтуючись на її слабкі місця. Він, як правило, кружляє навколо наміченої цілі, уникаючи ударів у відповідь і наносячи їх кожного разу, коли випадає зручна можливість, як правило, намагаючись при цьому знекровити жертву. Це триває до тих пір, поки жертва не впаде на землю від отриманих травм, після чого він знищує її суть, її нутро. Найлегше він долає зв'язаних жертв, змушених боротися упівсили. Приблизно таку ж тактику він використовує, коли він розправляється з суб’єктом, що формально має більше сил.В деяких випадках такі істоти демонструють незвичайну поведінку під час нападу. Описувалося, що вони можуть навмисно переслідувати і лякати матерів, щоб змогти вбити дітей…Вважається, що вміння вбивати більш сильних, є результатом тривалого набуття відповідних навичок.Мабуть, Ви подумали, що я про путіна? і так і ні… я перефразував опис поведінки комодського варана - найбільш агресивного хижака у світі…Тому, нам потрібно усвідомити, що ми маємо справу зі страшним холоднокровним звіром, який не має у собі нічого людського... окрім старого тіла… а це робить його ще агресивнішим...PS. Людина вміє впольовувати різних хижаків, особливо, коли добре вивчає їх повадки… їх хижацькі тваринні повадки... які не треба недооцінювати!Але холоднокровні тварини не заслуговують ненависті, адже ненависть - це гаряче почуття... вони заслуговують холодної огиди та холодної мови зброї!Так. Це ілюзія думати, що для рептилії які небудь домовленості будуть мати якесь значення, окрім, того, що вони можуть слугувати її цілям…~ Михайло Пустовойт