Під звук барабанів мореплавці сіли за весла та продовжили гребти в бік суші, їм не потрібні були зайві слова. Усі відчували небезпеку, що дихала їм в потилицю морозним вітром. Потоки повітря почали нападати на дракар мов вовки на оленя, хвилі стали ще вищими й кораблем стало складніше керувати. Дракар часто не слухав свого кермового й рухався не вздовж підйому хвилі, а просто її розрізав ‒ це коштувало великих сил команді. Коли до землі вже було як палицею кинути, під час спускі із хвилі, зламалось руків’я стерна. Ніс судна нахилився, а некерований корабель стрімголов поспішив униз.— Боги милостиві, – прошепотів старий моряк собі під ніс. Гострі скелі показалися у світлі блискавок і дракар несло прямісінько на них.— Флокі, відводь корабель у бік, – пролунав голос ватажка. – Чуєш мене?!Але старий корабельник не реагував, він просто дивився на розміри тієї хвилі, що повисла над їх головами, а потім ‒ ті скелі, що оголились попереду. Кермовий не міг нічого вдіяти.— Ми всі помремо, – прошепотів старий.Вже наступної миті, корабель врізався в скелю, люди випадали за борт й розбивалася. Гостре каміння, що виточили течії, прикрасили багряні тони. Однак це було не все, могутня хвиля, що переслідувала перед цим дракар, нарешті наздогнала корабель. Стихія скинула всю свою міць на без того понівечене судно. Рештки корабля розлетілися на тріски, бурхливе море поглинуло своїх жертв. Зацікавило? Переходь за посиланням і читай повний текст оповідання: https://arkush.net/book/30351Ще більше творів наших авторів чекає на тебе тут: https://arkush.net/user/15271#uafantasy #містика #вікінги #ЛігаАнтиСопливихЛюбовнихРоманів #аркуш #жахи