https://arkush.net/book/32199/23У підрозділи вартових поважних родин, як-от Ґолдері, зазвичай набирали руххів,  драконів без роду, або ж мантикор. А тут — алконост. Наймиролюбніша істота з тих, кого тільки можна було уявити. Їх стихія: співати, писати вірші, вести бали.Тоді, на відборі, ніхто не стримував зневажливих усмішок. Для них суперником міг бути тільки інший рухх. А Алеґро виглядав, як чорна пляма на білій сорочці — не до місця.Високий, стрункий, він спустився з неба в людській подобі, одягнений у чорний камзол із золотою вишивкою. Чорне волосся було заплетене в тугу косу, обличчя — точене, майже жіноче, з довгими віями й теплими карими очима. Усе в ньому було надто вишукане, надто легке, надто делікатне для того, хто б мав захищати.Хтось із натовпу тоді кинув їдке зауваження. Алеґро не відреагував. Лише спокійно привітався, оглянув усіх присутніх гострим, майже холодним поглядом. І вийшов на майданчик.У його руках з’явились два мачете — блискучі, наче щойно ковані. І одразу ж вони почали рухатися. Він не просто бив — він грав.#міфологія #змінасутності #божевілля #раси #істоти #краса #надздібності #фентезі #міфи