«Пощади нацистам не буде», — заявив Сергій Лавров, «застерігаючи спроби» зірвати проведення параду на День Перемоги в МосквіЧому російська пропаганда звеличує 9 травня і ставить це свято на щит? Чи справді воно має більше значення, ніж просто символізм?Цитата Лаврова наочно демонструє, навіщо і чому День Перемоги залишається днем, який у Росії святкують і на честь якого проводять парад.Попри те, що у нас це часто намагаються пов’язати з безпосередньою прихильністю російських еліт до політики СРСР, це далеко не так.По-перше, російська пропаганда не є монолітом — вона містить, мов калейдоскоп, багато різних кольорів, з яких, утім, складається єдина й цілісна картина — саме така, яка потрібна тому, хто цим калейдоскопом керує.Більша частина елементів цього калейдоскопа, цієї картини, зовсім не червона, а біла.По-друге, комуністичний, або точніше «радянсько-великодержавний наратив», потрібен лише з практичних міркувань. Передусім близько 80% російського суспільства позитивно ставляться до СРСР і до Дня Перемоги зокрема. Водночас кількість комуністів серед них мізерна — це демонструє рейтинг КПРФ (при цьому партія політично мертва й виконує функцію каналізації потенційних політичних опонентів зліва у безпечне русло). Підтримка ідейно знеособлених радянських символів покликана: утримувати великодержавну аудиторію, парирувати гостросоціальні питання населення посиланням на червону зірку на вершині Кремля (у якій більша частина російського населення так чи інакше бачить бажану економічну й соціальну модель устрою суспільства).На офіційному ж рівні СРСР визнається остільки, оскільки це надає Росії статус правонаступника і легітимний статус постійного члена Ради Безпеки ООН.На підтвердження висновку про декоративну підтримку лівих ідей можна також навести: драпірування мавзолею, випуск відверто білого або антирадянського кіно й медіапродукту, позицію Володимира Путіна або склад найбільших олігархів, абсолютна більшість яких нажили свої мільярди завдяки відомій приватизації 90-х і є найближчим оточенням президента РФ.Тим не менш, окрім ядерної зброї, згаданого статусу в ООН і нафтогазової промисловості, радянсько-великодержавна пропаганда дозволяє російській еліті протиставляти себе фашизму й нацизму. Нібито перемога СРСР над нацистами дарує вічну й незмінну якість російській державі — «щеплення від фашизму» (якого апріорі не може існувати). Це нібито робить неможливим для російської влади чи народу стати на ту стежку, яка випалила Європу вщент у ХХ столітті.Нібито Україна, яка забороняє комуністичну пропаганду, таким чином перебуває по інший бік барикад, будучи нацистською. А отже, мовляв, не може російська «спецоперація» бути ні правопорушенням, ні злочином, ні тим більше мати схожість із будь-якими злодіяннями фашистів. А значить, чужа війна — це фашизм, російська війна — це боротьба з ним.Такого роду ярлик — «нацист» — можна наклеїти на будь-яку зручну мішень: проти 9 травня — значить за фашистів-нацистів. Цей ярлик сьогодні навішують один на одного всі, кому не лінь. Він позначає абсолютне зло й тому вкрай зручний, оскільки довгий час сприймався саме так. У міру його бездумного застосування (або навмисно провокаційного) він стає порожньою образою з відтінком моралізаторства. Його політична суть забувається, і вже самі фашисти звинувачують своїх ворогів у фашизмі, використовуючи термін як риторичне опудало.Це характерно для російського прикладу.Такого роду опудало регулярно експлуатує російська пропаганда — з одного боку відверто біла й шовіністична, а з іншого — така, що ховається за червоним прапором, указуючи на День Перемоги як на «щеплення від нацизму».Тим часом передбачувані реципієнти такого політичного еліксиру ведуть воєнні дії, бомблячи мирні міста, називаючи це визволенням і прикриваючись червоними символами.