Починаючи з 1997 року Пінчук почав скуповувати медіаактиви з такою ж методичністю з якою підбирав заводи.Першим трофеєм стала газета «Факти і коментарі» — найбільший друкований тираж в Україні на той час. Кілька років підписка на неї була обов'язковою для всіх держорганів. Типу, хочеш працювати на державу — читай газету зятя 🌟У 2000 році Пінчук купує телеканал ICTV у газового магната Ігоря Бакая. Пінчук одразу поставив керувати ним Олександра Богуцького, і канал швидко перетворився на крупну політичну трибуну країни.І саме в цей момент Пінчук усвідомив агітаційну й комерційну силу телевізора. На початку 2000‑х він докупив ще 2 телеканали — «Новий канал» і СТБ.«Новий» Пінчук купив у російської групи СТС, а СТБ — у руснявої нафтової компанії «Лукойл». І тут до кінця не зрозуміло: чи то Пінчук просто запропонував більше грошей за інших, чи то росіяни не хотіли псувати стосунки з зятем президента України. Але до росіян у цій історії ми ще повернемось.Згодом додалась ще частка у М1, і до 2004-го Пінчук контролював уже третину (!) всього українського телебачення — все це від об'єднав у медіахолдинг StarLight Media. От тільки офіційно розкрив себе як власника лише у 2010-му. До цього все довго трималось за складним офшорним ланцюгом, і настільки складним, що навіть зі схем не одразу зрозуміло що і як (схеми цих ланцюгів прикріпив вам вище 🌟).А навіщо так довго було ховатись за офшорами? Щоб без слідів відбілювати репутацію тестя?