ТИПОВИЙ МЕДИК

Не впевнений що вам це буде цікаво, але всеж таки роз’ясню своїм читачам, що саме зараз відбувається з моїм статусом як судово-медичного експерта-криміналіста, бо бачу багато запитань і непорозумінь.Я лікар, який працює в системі судово-медичної експертизи. Але важливо розуміти, щоб мати право підписувати експертні висновки, потрібно не лише бути лікарем та мати посвідчення, а й мати чинне свідоцтво судово-медичного експерта.У мене таке свідоцтво було видане на визначений строк (5 років). Після завершення цього строку потрібно проходити повторне підтвердження кваліфікації, тобто атестацію. І до моменту її проходження право підпису експертних документів тимчасово зупиняється.Це не про досвід, не про знання і не про професійність. Це суто формальна державна процедура, яка однакова для всіх експертів.Ще один важливий момент, який мало хто знає. Раніше атестація судово-медичних експертів проводилась у самих бюро, де працювали експерти. Тобто комісії були “на місцях”, і система була більш локальною та зрозумілою.Зараз цю систему змінили.Фактично всі ці функції передані на рівень МОЗ України, і атестацію проводить центральна Експертно-кваліфікаційна комісія.Простими словами тепер це одна комісія на всю країну для всіх судово-медичних експертів України.Вдумайтеся в цей масштаб, одна структура має фізично обробляти та перевіряти всіх експертів держави. Саме через це зараз виникають затримки та “черги” в атестаційних процесах.Це не про людей і не про якість роботи. Це про зміну системи її організації.Ось джерело на сам наказ МОЗ України від 28.01.2026 №102https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0410-26#TextА ось офіційне джерело для моїх хейтерів, які волають у коментарях, що мене немає в реєстрі 🙂https://legalway.org/expert/sudexp7488/?utm_source=chatgpt.comА поки я сиджу і чекаю, мені доводиться проходити всі кола бюрократичних процедур замість того, щоб виконувати свої прямі професійні обов’язки.Чесно це розчаровує. І якщо так виглядає система для тих, хто вже всередині, то важко уявити, з чим стикаються інтерни та молоді спеціалісти, які тільки починають цей непростий шлях у судово-медичній експертизі.Як казав дід Панас:“Отака ху*ня, малята”. Доречі, через цю фразу його потім звільнили, іронічно, правда?

Мовчання це не просто професійна звичка. Це спосіб життя, який обираєш, коли щодня переступаєш поріг бюро судово-медичної експертизи — місця, куди більшість боїться навіть зазирнути.Я працюю на самій грані. Там, де закінчується біологія і починається вічність. Там, де життя вже не може захистити себе, стаю я, його останнім адвокатом.Сьогодні судово-медичний експерт це постать-привид. Ми не в об'єктивах камер і не в пріоритетах міністерських стратегій. Для системи ми стали лише інструментом статистики, сухою цифрою у звітах, які гортають у високих кабінетах.А фахівців, здатних витримати цю ношу, залишилося критично мало. І з кожним роком нас стає ще менше.Правда в тому, що за кожним "випадком" стоїть колосальна праця. Поки міністерства грають у паперові ігри, я залишаюся сам на сам із болем, невідомістю, технічними викликами та моральною ношею, яку майже неможливо осягнути людині ззовні.Ми є автономним островом у системі охорони здоров'я. Нас не помічають, поки все спокійно. Про нас згадують лише тоді, коли стається трагедія.Та я продовжую свою роботу. Не заради визнання, а тому, що знаю, істина не може бути похована. Вона потребує того, хто знайде в собі сили на неї подивитися.Я голос тих, хто вже не може говорити. І прийшов час, щоб нарешті почули наш власний голос.

Ціна останнього кроку. У багатьох, вигляд мертвого тіла самогубця, не викликає приємних відчуттів, а навпаки, викликає огиду. Психіка багатьох людей, особливо дітей, які побачили такі страшні речі, буде непоправно травмована. Співчуття до самогубця такі картини не викликають навіть і у їхніх близьких.Практично кожне оформлення такої події не обходиться без засудження, моралізування сусідів чи випадкових людей, та що там казати, навіть у санітарів моргу.Оформлення місця події відбувається не так, як у кіно. Щоб встановити час смерті, прямо на місці події у пряму кишку трупа вводять термометр. Вимірювати температуру потрібно не менше 2-3 разів з інтервалом в 1 годину. Весь цей час труп лежить на загальному огляді без спідньої білизни із градусником у задньому проході. При цьому оголюють інші місця, описуючи ушкодження на самогубці. Можливо, деяким ненормальним роззявам це і доставляє насолоду, чого не можна сказати про понятих, інших нормальних людей і особливо про родичів суїцидента.Для них особливо неприємно те, що вони змушені прибирати наслідки самогубства, робити ремонт, відновлювати зіпсовані речі тощо.Навіть санітари не будуть дивитися на цю ситуацію зі скорботним виглядом, просто носитимуть і возитимуть на каталці те, що раніше було тілом людини, яка сама відмовилася від життя. Вони не обливатимуться сльозами, а будуть ставитися до нього, як до відпрацьованої тканини, з якої раніше складалася людина, яка забезпечила їх зайвою вкрай неприємною роботою.PS: Нехай цей пост виглядає і цинічно, але правдиво! В першу чергу треба думати не про те як втекти від своєї проблеми, а те які проблеми ви залишите своїм рідним та близьким!Красивого суїциду не буває! Наприклад від спроби повішення наступить дефекація калу, сечі чи сперми одночасно. При падінні із висоти 9 поверху, голова патологічно буде знаходитися між ногами. Чи при спробі застрелитися, дрібні частинки мозку і кісток черепу будуть по фен-шую накладені на стелі де можно уявляти для себе якісь малюнки чи візерунки... а наприклад при спробі кинутися під потяг, то ще та картина, коли кишківник накручується на колеса як спагетті на вилку, а голова як футбольний м'яч котиться під составом потяга на шаленій швидкості... Чи при падінні з моста у воду, спочатку тіло отримає безліч переломів, а вже потім повільно помре від аспірації від неможливості собі допомогти... Можу продовжувати і продовжувати, це лише краплина в безмежному океані на що люди можуть піти заради смерті, і не таке мені приходилося досліджувати. Саме страшне, що в 90 відсотках випадків, людина яка має можливість обдумати, а саме в момент вже нанесення собі смертельного ушкодження, починає жалкувати про своє рішення!.. 🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸Пошук сенсу життя це не ознака хвороби, а ознака того, що людина прагне зробити своє життя свідомим. Світ не дає готових відповідей, але це дає нам свободу створювати власні сенси, радіти кожному дню та дбати про те, щоб життя було наповненим і яскравим.Дякую за увагу дорогі читачі, бережіть себе і обирайте життя 💓 Завжди ваш, лікар СМЕ Юрій 🤗

Мародери моргу "Тут таке горе, близька людина померла, а в морзі з нього все золото зняли!" або, "у мене знайомий працює в морзі, так він із золотих зубів собі ТАКИЙ ланцюг зробив у ювеліра" - саме такі звинувачення іноді можна почути на адресу співробітників моргу. Чутки про те, що в морзі можуть зняти з трупа золото, а то ще гірше - відрізати і продати волосся іноді зустрічаються серед людей і зазвичай нічим не підкріплені. Трупи приймаються в морзі санітарами, в журнал записуються всі цінності під два розписи (який доставив - прийняв). При видачі тіла родичам цінності віддаються окремо під розписку. Будь-які коштовності обов'язково докладно описуються у протокольній частині дослідження трупа. Якщо говорити про судову медицину, то рідко коли доставляють труп із цінними речами, оскільки зазвичай вони вилучаються слідчими органами. Якщо щось і є, все фіксується, реєструється і віддається під розписку родичам або слідчому, теж під розписку. Красти зубні коронки або обручки - собі дорожче, жоден у здоровому глузді на це не піде. Мало того, що це мерзенне заняття, так ще й викрити простіше простого. Якщо навіть родичі просять зняти коронки – як правило, відмовляємо, це не наша справа. Я у своїй практиці з випадками мародерства в бюро не стикався, звичайно, це не означає, що їх немає. Але зазвичай такі ситуації швидко розкриваються, а винні караються. Бувають зворотні ситуації, коли родичі намагаються звинуватити експерта чи санітара у крадіжці, щоб пізніше шантажувати, але це вже зовсім інша історія.

Історія, яка має стати уроком кожній. Ви коли-небудь замислювалися, що насправді стоїть за ідеальними фото в Instagram?Часто за екраном смартфона ховаються не лише фільтри, а й болюча реальність медичних ускладнень, про які не прийнято говорити.Подивіться на цей випадок: дівчина, 35 років. Звичайне бажання трохи покращити об’єм губ, яке перетворилося на справжнє жахіття яке тривало вже багато місяців. Через 9 місяців після процедури з’явився сильний набряк, а спроба "лікування" шляхом введення тріамцинолону в губи дала протилежний ефект: набряк поширився на все обличчя. Огляд показав виражену еритему, набряк та щільні вузлики на щоках та шиї (фото 1-2).Шлях до відновлення був надскладним: тритижневий курс антибіотиків та високих доз кортикостероїдів допоміг зняти набряк з обличчя, але губи продовжували страждати (фото 2). При спробі знизити дозу препаратів набряк повернувся, а на губах утворилися виразки. Було прийнято рішення про хірургічне втручання — видалення залишків гелю з губ та періорбітальної ділянки (фото 3).На жаль, через міграцію частинок гелю запалення може зберігатися доти, доки в тканинах залишається хоч одна мікрочастка препарату. Лише тривале спостереження та поєднання кортикостероїдів з азатіоприном дозволили досягти стабільного результату.Дівчата, це не просто невдала процедура, а серйозний медичний урок. Це нагадування про те, наскільки важливо обирати лише сертифікованих спеціалістів та якісні препарати, адже жодна модна б'юті процедура не варта вашого здоров’я.Пам'ятайте, природна краса завжди краща за будь-яку штучну, бо вона безпечна, справжня і єдина, яку варто берегти.

Слово ексгумація для багатьох звучить як щось потойбічне, оповите страхами та похмурими забобонами про душі, що не знаходять спокою. Але за цією містичною завісою приховується сувора реальність, це складна, але необхідна процедура, яку вигадали зовсім не для того, щоб тривожити мертвих, а для того, щоб відновити справедливість для живих. Часто ці забобони лише заважають усвідомити, що ексгумація це холодний юридичний інструмент, здатний розставити всі крапки над "і" у найскладніших кримінальних справах.Коли стається щось, що потребує втручання після поховання, чи то підозра на насильницьку смерть, чи потреба у ДНК-експертизі для встановлення істини, слідчі ініціюють процес ексгумації. Це вимагає залізобетонних юридичних підстав, тому слідчий готує постанову, де кожен рядок, від імені померлого до адреси цвинтаря, має бути вивірений до дрібниць. Без згоди родичів, якщо вони проти, справа переходить у площину судових розглядів, де державна необхідність часто бере гору над особистими емоціями.У день проведення на цвинтарі збирається ціла група фахівців, від слідчого та судмедексперта до ритуального агента та копачів, адже кожен тут має свою, чітко визначену роль. Це не просто викопування, а суворе дотримання протоколу, де кожен крок, від зняття ґрунту до самого розтину обов'язково фіксується на камеру. Кожна дія учасників має бути максимально обережною, адже будь-яке пошкодження тіла може знищити ключові докази, на які чекає слідство.Після завершення всіх процедур, якщо це не перепоховання на нове місце, тіло знову віддають землі в тій самій могилі. Цей момент завершується видачею спеціальної довідки, а держава зобов’язується компенсувати родичам усі витрати, пов’язані з цим непростим процесом.Ексгумація це завжди емоційне випробування для близьких, але іноді саме цей крок стає єдиним способом дізнатися правду, яка була прихована під шаром землі.

Щоденна робота судмедексперта-криміналіста це не лише мікроскоп та хімічні реактиви, а й глибоке розуміння того, як природа "замітає" чи "зберігає" сліди. У судово-медичній ентомології, розділі, яким я займаюся у своїй практиці, ми вчимося бачити в комахах найточніші природні годинники, які ніколи не помиляються і не вміють брехати слідству. Коли тіло потрапляє в умови, доступні для ентомофауни, воно стає своєрідним мікросвітом, де кожен новий мешканець це маркер певного часу, що минув з моменту настання смерті.Все починається з першої хвилі, коли на труп прибувають личинки синьої м'ясної мухи (Calliphoridae), і якщо умови сприятливі, цей етап триває близько 4-5 діб. Далі сценарій змінюється, через 30-45 діб до справи долучаються жуки-некрофаги, а вже ближче до двох місяців за роботу беруться жуки-ентомофаги, які поступово передають естафету шкіроїдам та молі, що завершують процес скелетування. Важливо розуміти, що це не статичний процес, адже швидкість розвитку личинок прямо залежить від температури навколишнього середовища: те, що в прохолодну погоду при 10-12°C розтягується на три тижні, у спеку 35°C завершується за лічені дні.Як спеціаліст, я завжди звертаю увагу на те, що ентомологія це інструмент, який вимагає контексту, адже нам потрібно знати не лише видовий склад комах та стадію їхнього розвитку, але й метеоумови. Часто зовнішні фактори можуть загальмувати цей природний процес, наприклад одяг, особливо якщо він забруднений пально-мастильними речовинами, діє як консервант, а засилля жуків-хижаків чи мурах може серйозно ускладнити реконструкцію подій.До речі, подивіться на фото, це личинка тієї самої синьої м'ясної мухи, і попри її досить специфічну зовнішність, для нас це один із ключових свідків. Уся ця інформація в комплексі дає мені змогу не лише встановити орієнтовний час настання смерті, а й зрозуміти, в яких умовах перебувало тіло, чи переміщували його та які зовнішні чинники впливали на процес розкладання. Це ті важливі деталі, які допомагають відновити хронологію подій тоді, коли інші докази вже втрачені, адже виявлення комах навіть у стані діапаузи іноді стає вирішальним аргументом у розслідуванні.

Питання від підписника: "Чи правда, що у кишечнику більшості людей є глисти?" — це перше за популярністю питання для танатолога, одразу після "Чим пахне в морзі?"Ні, це не правда. Швидше за все, цей міф успішно нав'язується продавцями БАДів та інших сумнівних препаратів. Та й деякими лікарями, які хочуть у такий спосіб поповнити свій бюджет.Людей легко налякати та змусити купити чергову пустушку. Також ці міфи активно підтримуються аматорами народних методів лікування. Мені, наприклад, у дитинстві говорили, що якщо людина уві сні скрипить зубами, значить, у неї глисти. Насправді бруксизм не має нічого спільного з паразитами в кишечнику.Можливо, є ендемічні райони з вищим рівнем паразитарних захворювань, але загалом масова гельмінтна інвазія не таке вже і поширене явище. Ми живемо у 21 столітті, більшість людей стежить за собою, дотримується санітарних норм та намагається нормально харчуватися. За роки практики під час розтинів я зустрів близько 0 випадків наявності великих паразитів у кишечнику.І хоча гельмінтоз не дуже поширений, все ж рекомендується щорічно здавати аналіз калу на яйця глистів. Адже заразитися може кожен. Особливо вразливі люди зі слабким імунітетом або мандрівники, які в екзотичних країнах куштують місцеву кухню, подекуди приготовану в жахливих санітарних умовах. У групі ризику також любителі сирої риби, морепродуктів та м'яса без належної термічної обробки.Багато хто любить приймати протигельмінтні препарати для профілактики і радить це іншим. Важливо пам'ятати, ці препарати досить токсичні для організму, особливо для печінки.За період своєї практики я провів близько 10 тисяч розтинів. У мої експертні обов'язки входив огляд кишківника, проте я жодного разу не бачив 5-метрових ціп'яків, якими так лякають у рекламі. Також не було жодного посмертного діагнозу, де причиною смерті був би гельмінтоз. Проте, попри мій скепсис, раджу не забувати про базові речі, мийте руки, ретельно обробляйте овочі та слідкуйте за здоров'ям своїх пухнастих друзів.З вас реакція та репост, з мене подібні пости!

Як лікар судово-медичний експерт-криміналіст, я часто стикаюся з непростими питаннями. Неодноразово мої читачі запитували мене:“Чи зміг би я зробити розтин у випадку смерті моєї рідної чи близької людини?”Відповім відверто, ні не зміг. І справа тут не лише в емоціях, хоча це і є найважчий фактор. Коли йдеться про близьких, об’єктивність і холодний професійний погляд неможливі. Людські почуття завжди беруть гору.У нашій професії існує чітке поняття – самовідвід. Це означає, що експерт не має права проводити експертизу, якщо є обставини, які можуть вплинути на його неупередженість або викликати сумнів у результатах. Смерть близької людини – саме такий випадок.У такій ситуації обов’язково призначають іншого експерта. Це важливо не лише для збереження професійних стандартів, а й для того, щоб родина могла отримати правдивий та незалежний висновок.Тож відповідь проста, я б не робив розтин рідної чи близької для мене людини. Бо навіть у медицині і науці є межі, які відділяють професійний обов’язок від людських почуттів.

Відсутність кіптяви у природних складках шкіри обличчя може свідчити про те, що людина перебувала при свідомості та дихала під час пожежі.У таких ситуаціях кіптява активно осідає на відкритих ділянках шкіри, тоді як у природні заглиблення вона майже не потрапляє, ці зони частково захищені від прямого потоку повітря й диму.Для судово-медичної оцінки це має важливе значення: подібна ознака розглядається як один із непрямих доказів прижиттєвого перебування людини в осередку загоряння, особливо якщо вона поєднується з наявністю кіптяви в дихальних шляхах та термічними ушкодженнями слизових оболонок.Саме ці малопомітні ознаки дозволяють відтворити картину того, що відбувалося в останні хвилини життя.Ps: попри будь-які виклики, які підкидає мені життя з робочими обставинами, я залишаюся вірним собі та своїй справі. Моя мета незмінна, це бути для вас максимально відвертим та фаховим провідником у світ судової медицини. Дякую, що залишаєтеся зі мною, далі буде ще багато цікавого, попри все, що відбувається навколо 🤗