Texty.org.ua | Привіт! Сьогодні в нас текст, в якому поєдналося стільки усього: Біль ...

Привіт! Сьогодні в нас текст, в якому поєдналося стільки усього: Біль і відчай, надія і взаємодопомога, і воля до життя, і прагнення рятувати - коли людина вже однією ногою на тому світі...Ці події відбуваються на стабпункті за 12 кілометрів від лінії фронту, на одному із найгарячіших напрямків. Розповідає доброволець Першого добровільного мобільного шпиталю (ПДМШ) Наталія Мелещук, яка пропрацювала там місяць.9:00 - Зупинка серця! Адреналін! Розряд!Так починається ранок. Рятують підполковника. Комбата, якому стало зле на позиції. Півтори години реанімаційних заходів - серце чоловіка запускається, але дуже ненадовго. ...Потім - пряма лінія на моніторах. І констатація біологічної смерті…Ключ відкриває двері, бійця перекладають у пакет і заносять усередину. Жодної пролитої сльози. Жодних емоцій. Тут не можна розкисати.15:00 Огляд трьох офіцерів з контузіями. Лікарі наполягають, що їм потрібно у шпиталь: контузія - річ серйозна, треба хоч трошки прокапатись. Але військові невблаганні:- Ми - офіцери, бійці без нас ніяк, як ми їх покинемо на позиціях? Там таке місиво… Треба повертатися. Вколіть щось, дайте таблетку - і ми поїхали. 18:30Чуємо вибух зовсім поруч. Жодна людина в приміщенні навіть вухом не повела. Начмед жартує, що це в когось тумбочка нагорі впала. Усі сміються і працюють далі."Щодня через стабпункт проходять десятки бійців, у різних станах, з різними пораненнями та ушкодженнями. Сюди евакуюють поранених з позицій, обробляють рани, відновлюють дихання, стабілізують стан і спрямовують далі до шпиталю", - розповідає Наталія.Когось вдається врятувати, а когось... "Це війна, брат" - улюблена фраза тут, на фронті. Так можна відповісти на будь-яке питання", - каже медикиня. Як працювала на стабпункті - читайте в репортажі