Texty.org.ua | Синочка, Боже ж мій, як же я тебе люблю! Я не хочу тебе відпускати, що...

"Синочка, Боже ж мій, як же я тебе люблю! Я не хочу тебе відпускати, щоб ти йшов від мене! Нехай ті, хто тебе забрав, поплатяться за це. Боже, покарай їх за мого сина!"Так голосить над могилою Олександра Сикальчука його мати. Олександр - працівник ТЦК, який загинув на заправці в Пирятині від рук цивільного, який застрелив його з мисливської рушниці.Це стаття про його похорон у селищі Диканька на Полтавщині.Люди, які прийшли на цей похорон і поговорили з кореспонденткою Текстів, досі не можуть повірити в те, що сталося. Серед них є військові, які бачили смерть побратимів на війні, але ця смерть вразила їх найбільше. Є подруга родини, яка знала загиблого, підтримує його дружину і дітей - вона шокована коментарями в соцмережах про "людоловів" і закликає співгромадян отямитися. Є товариші по службі, які кажуть, що Олександр загинув, бо не зміг би вистрелити першим.Ця стаття залишає багато запитань. Оці "вони", яких згадує у своєму скорботному голосінні мати Олександра - хто вони насправді? Тільки той, хто вистрелив? Чи той, хто покликав друга з рушницею на місце подій? Чи творці російських наративів, які сіють оці слова на кшталт "людоловів", аби нацькувати українців одне на одного? Чи невротичні користувачі соцмереж, які поширювали ці слівця далі і далі, сіючи ненависть? Чи, зрештою, люди, які погано організували мобілізацію в Україні або вдавалися до серйозних порушень в процесі? Чи навіть недбалі, ласі до сенсацій ЗМІ, які на потіху ворогу роздували проблему "бусифікації" до небес, майже повністю ігноруючи нормальну мобілізацію?З цих запитань може закрутитися справді страхітливий клубок. Але на них треба шукати відповіді. Тому що цивільні, які вбивають своїх захисників - це дуже і дуже погано. Народ, який допускає таке, стає на шлях самознищення. Чи, навіть, самогубства