Янголи прифронтової зони. Після кожного російського ракетного або бомбового удару, що завдає шкоди цивільним, вони злітаються до місця подій. Працівники ДСНС - аби витягувати людей з-під завалів. Комунальники - аби врятувати те, що вціліло. І - волонтери, які стоять осторонь, чекають, поки люди оговтаються, аби потім нагодувати наляканих, стресованих людей та їхніх рятівників.Серед таких волонтерів - сім'я Онищенків з Краматорська: Сергій, Катерина та їхня 14-річна дочка Софія. Окрім допомоги на місцях ударів, вони щоденно у співпраці з американською місією World Central Kitchen роздають продуктові пакети людям, які найбільше цього потребують.У цій історії багато сумного - наприклад, про те, як Софія пропускає через себе агресію та лайку людей, розлючених через тривалий обмежений доступ до їжі. Або про те, як деякі співвітчизники вважають себе хитрішими за інших - і полюють за пакетами їжі в списках від різних установ і організацій, аби потім продавати надлишки. Або про "бунтівників" у чергах, які навмисне розбурхують натовп проросійськими заявами.Але є й багато такого, що дарує надію. Наприклад, небажання сім'ї Онищенків, попри постійні обстріли, залишати рідне місто - адже вони потрібні тут. Або про евакуаційні поїзди, які у Львові забирають та доправляють через усю Україну їжу та гігієнічні засоби, зібрані поляками. Про потік людської допомоги, який ніколи не вщухає.Катерина Онищенко розповідає про своє мовчазне благання після прильотів, на які вона виїжджає. "Ми стояли дві доби біля обстріляної 23-ї школи у Краматорську. І от після трупів нарешті витягнули живого! Я відчула таке щастя, ніби виграла джекпот у лотереї... Після цього щоразу думаю на прильотах: здається, ось-ось витягнуть когось живого. Завжди є надія, що хтось виживе"Як родина Онищенків разом з іншими "янголами" бореться за життя і допомагає вижити іншим людям та домашнім тваринам з прифронтової зони - читайте в репортажі