Поки наша перша леді клишоногим сайгаком через загорожі бігла нас позорити на шопінг в Америці, мій Київ розстрілювали орки.
Прицільно били по навчальних закладах, будинках, автозаправках, бізнес-центрах та інш.
Багато поранених, є загиблі.
Багато бізнесів написали про прильоти і втрати...

Лідори шопінгують, коли країна захлинається кров'ю.
Не думаючи про ВПО, яким так і не налаштували гідну підтримку і які не мають коштів на обновочки, бо оренда квартири і комунальні зжирають все.
З роботою важко.
Наш лідор так хоче, щоб люди, які виїхали за кордон вертались, і тому робить все, щоб жити в Україні було не можливо.
Нема достатньої підтримки людям, що постраждали від нелюдів. Бюрократичні вимоги закривають цим людям всі можливості. А корупція у владі взагалі ставить хрест на майбутньому України.
Нема підтримки бізнесу.
Українці звикли не розраховувати на владу, але як не підтримуєте, хоч не вбивайте!
А закони зелених вбивають економіку і бізнес.

А ще його нівечать нелюди.
Сьогодні в Києві від обстрілів постраждало декілька тур.операторів.
Понесли суттєві втрати.

А в мене завтра туристи вертаються з Туреччини.
І я бачу, що мені прислали для них квитки на автобус.
Хоча знаю, що сьогодні був приліт в серверну цього оператора і не очікувала, що так швидко все розрулять.
Тут телефонує ще й менеджер оператора - питає, чи доставлено пошту?
Чи не було збою? Чи є там квитки для туристів??

Я розплакалась після розмови.
Бо це справді про наш український бізнес - не шукати відмазки, а навіть після прильоту робити свою роботу, щоб туристи навіть не знали яким важким був цей тиждень.
А продовжували насолоджуватись свої заключні півтора дні на морі.

Моя подруга організувала обмін речами, бо так багато дівчат мріють про обновочки і не дозволяють собі чи не можуть собі дозволити.
І ми хочемо підтримати їх і поділитись власними класними речами.
Порадувати...
Обійняти, передати речі, що приносили удачу в нові щасливі руки.

Ми плакали на цих обмінах і сміялись, танцювали, знайомились, пили каву і/чи вино, спілкувались.
Казали, що ми поряд.
Що все зможемо...

Зараз в Україні всі наче на розстрілі - тривоги не вимикаються, як і вибухи.
Страшні новини тепер мають ступінь страшності:
не загинули, значить не все так страшно, як здавалось...

Кожен щоразу повинен приймати доленосне рішення.
Це раніше воно було буденним - вести чи не вести дитину в діт.садок або школу, бігти в магазин чи лишитись вдома, виводити людей в офіс чи...

Говорю з подругою, їм прилетіло в офіс, багато всього згоріло.
- А мої квіти вижили! - каже вона.
Вона везла росточки калачиків з усіх областей України.
Вони пускали корінчики, а потім цвіли в них в офісі різними кольорами.
- В мене велика колекція і кожного звати як місто чи містечко, звідки я його привезла.
Це Дніпро, Сумчик, ХАрюша, тут три Киянчика - Кий, Щек і Хорив (бо на Хоревій його потягла), це Запорожець, і біля нього Гопнік Криворіжка (мені його реальний місцевий гопнік відірвав за 20 гривень в місцевому кафе).
Про кожного в неї історія, про кожного з любов"ю.
І поки всі витягали особисті речі і компи, Оля раділа, що колекція калачиків вціліла..
Бо для неї це наче врятувалась вся Україна - Одеса, Суми, Запоріжжя, Харків, Київ, Херсон, Житомир, Бердичів та інш.
- Марік і Алчевськ тільки надто поломані.. Але я сподіваюсь виживуть..
- Ти ж в курсі, що вони назвали свої смертоносні дрони наче твої квіти, тільки цапською: гєрань...
- Та в курсі, це ж нелюди, в них все не як в людей і квіти в них про смерть, а в нас - про життя!
Я їх перевезу на дачу і візьму собі тиждень відпустки на море. Відправ мене кудись не дорого?
Тато за ними придивиться.. Їм потрібен спокій, а не київський жах...

Підшукую варіанти. Висилаю. Хоча наче й в голові не вкладається як можна розгрібати завали офісу, вивозити квіти на дачу і планувати відпустку одночасно...