Інколи мої тексти звучать двозначно.
Та що там! Мої тексти ЗАВЖДИ звучать двозначно, бо кожна людина знаходить в них щось своє - когось тригерить певна думка, а комусь вона ж стає тим сонцем у вікні, що дасть сили жити далі. Я пишу коротко про все, тому й виходять довгі тексти-простирадла. І намагаючись скоротити текст, я часто не пояснюю прості речі, і потім кожен читає так, як йому привиділось чи з висоти власного досвіду здається вірним.
Одне й те саме речення навіть в біблії люди трактували по-своєму. Що вже казати про тексти в ФБ. Та ще й у війну.
Я стараюсь лайкати всі коменти - не часто в мене є час і сили писати відповіді, але хоча б лайк намагаюсь поставити всім. І бачу, як одним я подобаюсь, інші не розуміють, якого милого я з'явилась в них в стрічці (після цього комента ФБ буде їм показувати мені ще більше, тому не коментуйте тих, хто вам не цікавий), третім взагалі я кошмарно-жахлива і вони випускають свою отруту в особисті, або в коментарі.
Чесно скажу мене не чіпає чужа думка про мене. Я знаю яка я. І звісно люблю компліменти, але часто посміхаюсь, порівнюючи як же по-різному мене сприймають люди. І геть не зациклююсь на поганих коментарях, бо вони не про мене, а про те, чим наповнена та людина, яка їх написала.
Колись це бісило мого чоловіка - він розповідав яка я жахлива, а я посміхалась і казала одну фразу:- Це все не про мене, милий.- В тебе завищена самооцінка і самовпевненість! - кидав він і йшов курити на балкон, і телефонував комусь жалітись на мою самовпевненість і корону на голові. А в мене не було ніякої корони. Просто я завжди розумію чого варта. І де налажала. І де навпаки - красотка, все розрулила. І мені не потрібні нічиї слова і похвали для того щоб почуватися краще. Але коли хтось пише добре слово, звісно мені ДУЖЕ приємно. І інколи я навіть танцюю на позитиві.
Проте поганих слів я просто не приймаю, тому не плачу, й не жаліюся. Просто повертаю їх тим людям, які поділились. Бо мені це не потрібно.
Колись малому розповідала, як чинити, якщо на нього щось говорять погане не заслужено. Бо як заслужив - то вигрібай/розгрібай, то обов'язково. А як ні - не приймай собі ці слова, не зациклюйся на них, кажи як є насправді і не давай нав'язати іншим хибне уявлення про тебе.- Промовчиш - вважай погодився! А ти не погоджувався! Значить кажи!! Але він запам'ятав лише одну фразу, яку я йому сказала тоді:- Якщо тобі принесуть в подарунок лайно - ти ж не приймеш такий дар? Так і це - вертай не своє. Не бери собі нічого крім грошей і компліментів )) Жартую. Просто так колись казала мені моя мама.
Дивно писати тексти, коли ти живеш в режимі сафарі. Постійні повітряні тривоги виснажують і роблять кожного з нас мішенью. Дівчата збираються на дівичники в соляній печері на Оболоні. Шахісти проводять турніри в захищених бомбосховищах і пишуть, що в разі повітряної тривоги турнір не перериватиметься. Спортсмени намагаються тренуватись, але влада геть не виділяє на це кошти. І все більше талановитої молоді виїжджає в інші країни і братиме участь на олімпійських іграх не представляючи Україну, а принесе нагороди тим країнам, що дадуть прихисток і гроші на підготовку.
Влада знову планує заборонити виїзд 18-річним і знизити призивний вік до 23. Осінь для цього найліпша. Впевнена це станеться до листопада.
Випрала штори і тюль, розвісила і в мене в квартирі пахне свіжістю. Поки чисте повітря - можна буде спати і дихати на всі груди свіжим повітрям. А потім знову дим, гар і важкі метали після вибухів просочуватимуть повітря і викликатимуть задуху і тривожний стан. Так вже було не раз.
За вікном вибухи.. І дощ - погода вирішила підтримати і прибити пилюку, раз вже я вирішила дихати свіжістю )) Посміхаюсь, бо таке враження, що мій Київ підтримує мене навіть в таких дрібничках. Звісно ви можете думати, що це просто збіг, але таких збігів надто багато і надто часто. І можливо я натренувалась помічати хороше, але тепер воно мене тримає. А я, навзаєм, можу тримати інших..