Ці люди, що вирвались з-під окупації чи тікали від рашистів, кинувши все.. не дозволяють про них писати і говорити.Взагалі вони як оголений нерв, що реагує не лише на слова, а навіть на погляди і жести...Я інтуїтивно намагаюсь не боляче спілкуватись з ними, але контролюю кожне слово.Бо бачу, що прості слова, якими ми висловлюємось не задумуючись, можуть ранити.І мені не хочеться добавляти їм ран.А хочеться берегти, захистити кожну.Радію їхній довірі і дозволу допомогти, бо інколи ці люди, як їжаки - такий захист проти всього світу.Класно, що в нас в кожному районі чи на кожному березі Дніпра можна знайти простір та організації, що підтримують такі родини і намагаються допомогти.Просто люди розгублені і не завжди в курсі куди звертатись.Там проводять якісь зустрічі, майстер-класи, розмови з психологами.І жінки навчаються щось робити руками, а потім захоплюються тим квілінгом чи вишивкою, малюванням і готові дарувати свої вироби, ділитись красою.Інколи це схоже на подарунки дітей - такі ж щирі і радісні.І головне приймати це так само з повагою і вдячністю.Бо їм нема чим ділитись зараз.. А так хочеться...Пишу і плачу, згадуючи ці моменти.Так не було б, якби кляті рашисти не напали на нас...Всього цього б не було...Але вгадайте, кого в більшості клянуть ці люди, які бігли від окупації і лишились без нічого, бо їх хати розбомблені чи окуповані?Думаєте головного окупанта? Чи нашого лідора, що розмінував кордони і пустив орду вбивати і знищувати Україну?Ні, не їх.. Не їх...Хоча я стараюсь не чіпляти такі теми в розмові, але інколи мене ними "винагороджують" за допомогу.І я навчилась тихо, ніжно і швидко говорити фактами. Інколи мене навіть "чують"... Але рідко, пробити стіну зведену марафоном не просто.Люди продовжують вірити популістом, і навіть розчаровані діями цієї влади будуть обирати новийє ліцца з військових чи валантьорів, які вміють гарно обіцяти.А ще в Києві все частіше чую фразу: "пабєдіт адін із Вов" в різних варіаціях.І після цього майже завжди йде сміх безкарності.Технології продовжують працювати.І інколи опускаються крила...І я думаю: "Навіщо це все?!"Та зустрічаю справжніх.Обнімаємось. Обговорюємо. Діємо. І все по новій.До Перемоги.А про все інше ми подумаємо потім, коли хоч трішки збільшиться ресурс.Мені пощастило зібрати досить велику бульбашку однодумців.Та на Різдво, як в Європі, прийнято чистити свій простір.Вони викидають старовинні меблі, а ми...Ми дивимось, як ті меблі підбирають рашисти і хваляться потім в тирнеті, як їм пощастило...Нелюди однаково легко та з задоволенням пишуть про те що вкрали щось в Україні і про те, як лазять по помийках Європи і збирають речі викинуті іншими.Нагадують мені крис - все їм потрібно, нічим не гнушаються.Ми чекаємо до нового року ще один сильний обстріл.Вчора військові виклали фото збитого в Києві російського шахеда і там була дата виготовлення 9/12/2025 - новенькі... Тільки зроблені.Мабуть все ж закінчуються в них "залєжи" старої зброї.Та налагоджено випуск нової теж смертоносної...Такі собі думки перед новим роком...А що у вас?#Дубровська 29.12.2025 Київ