Мені подарували книгу, яку я сама буду купляти на подарунки.

«Люди надії» - книга есеїв про стійкість, яку написав прекрасний Олег Романчук.

Подивіться, як книга світиться. Її обкладинка - ніби витинанка, і крізь візерунок можна побачити сонце. Не знаю, чи саме це закладали дизайнери, я її сприйняла саме так.

Я читаю дуже повільно книгу і піймала себе на думці, що у нас з вами є ця незбагненна здатність - які б дивні і складні візерунки доля не пропонувала, бачити за ними сонце.

У пана Олега, якого я люблю і поважаю, є дар - створювати простір, в якому ти ніби прислухаєшся до його голосу, але все виразніше починаєш слухати свій власний. І після кожного есея я зупиняюсь, щоб почути себе.

Сьогодні я зупинилась на рядках: «…формула проста: злість має стати силою меча нашої боротьби, що тримаємо у правиці. Але наше серце не має озлобитися, воно має бути сповненим любові. Тому і наш казак Мамай-— з мечем і кобзою, бо боротьба теж має виходити з наших цінностей, з нашої Пісні…»

А якраз сьогодні я другу писала про те, що вірю, що в кожному з нас є внутрішня музика. Я прислухаюсь до своєї, щоб не втратити себе. Часто питаю саму себе – чим ти звучиш сьогодні.

Сьогодні я думала, що, можливо, моя внутрішня пісня - це і є пісня надії.

Обіймаю всіх людей надії.

Книгу можна купити тут: (мені уточнюють, де саме, бо попереднє посилання не працює 😊)
Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз