Estadísticas de telegram channel - @starlev

Марк Ротко - один із найвидатніших художників свого покоління. Він експерементував з різними художніми стилями, перш ніж знайшов свої м'які, прямокутні колірні поля.На становлення абстрактного мистецтва Ротко значною мірою вплинули філософські ідеї Ніцше та традиції власної родини. Ротко зосереджує увагу на кольорі, співвідношенні, глибині та масштабі, але його роботи наповнені потужним емоційним змістом, який, за його задумом, глядач мав відчути на підсвідомому рівні.Як і деякі інші художники Нью-Йоркської школи, Ротко використовував для вираження свого стану та почуттів абстрактні образи. Саме завдяки яскравій емоційності його творчість стала надзвичайно популярною і підняла статус абстрактного живопису на вищий щабель. За незвичні поєднання кольорів критики вихваляли Ротко, як неперевершеного сенсуаліста та колориста, але він обурювався, вважаючи, що таке тлумачення применшує серйозність його робіт. Художник також не любив, коли його твори порівнювали з пейзажами, стверджуючи, що вони "виражають визначальні людські емоції - горе, екстаз, приреченість тощо". Контрасти світлих і темних, теплих і холодних тонів, вочевидь, були спробами показати своє сприйняття конфліктів і труднощів сучасного життя. Для створення тонких варіацій кольору, тону і фактури Ротко накладав фарби в багато шарів, змінюючи манеру пензля для більш делікатних або більш різких переходів.Фрагмент з книги "Коротка історія мистецтва", С'юзі Годж〰️ Муза&Селінджер

Показую! Мені нагадали, що з 2020 року у моїй бібліотеці лежить ця книга 👀 Ну і ВСЛ зробив додрук, то ж я вирішила, що пора! «Її тіло та інші сторони» — це феміністична збірка оповідань про жіночий досвід, тілесність і те, як тіло стає обʼєктом у світі чоловіків. Я прочитала поки лише перше оповідання «Шов для чоловіка». Але воно мене мучило 3 дні опісля. Я навіть вночі прокидалася і продовжувала аналізувати його.Такого ще проза зі мною не робила ніколи! Це оповідання розповідає про жінку, яка всю себе віддала чоловіку, і лише зелену стрічку залишила собі. Там буде багато сенсів та алюзій. А ще в оповіданні розповідається про практику після пологів, що має назву «Шов для чоловіка» (husband stitch). Це додатковий шов, який деякі лікарі роблять після епізіотомії (хірургічне надрізання промежини та задньої вагінальної стінки). До цієї практики теж є питання, її зараз використовують значно рідше. Розрізи зашивають і роблять додатковий шов, щоб зробити вагіну більш вузькою для задоволення чоловіка після пологів. Husband Stitch не є медичною необхідністю, і лікарі рідко його використовують. Але це всеодно роблять, навіть у розвинених країнах. Часто, саме на прохання чоловіка.Але оповідання мене вразило не лише через це. Воно написано і побудовано дуже ОГО! Я схожого не читала! Але ця книга точно має прийти у відповідний настрій. Зважте це 💔

а вчора я була на букклубі від litosvita, обговорювали «Живі» із Олександром Михедом☺️тут не було відгуку на цю книгу, але залишу декілька тез із розмови і свою щиру рекомендацію прочитати «Живі» усім, від 15 до 95 рр.👇🏻🔖вибір письменників, яких обрав для книги, Олександр пояснив так:- ті імена, що найчастіше згадуються, як улюблені)- ті, у кого є драматичність життєвої історії;- точно мав бути поет) і точно жіноча квота) - довге життя письменника(ці)) - контрапункт з сучасником і - Гоголь, частково як данина татовій життєвій праці🔖 головне було - закохати читача в ці імена і при цьому тверезо подивитися на них.хоч у мене й виникло відчуття, що автору вдалося «закохати» в усіх, окрім Кобилянської, Олександр спростував думку, ніби він критикує її твори.🔖продовження «Живих» про інших письменників не буде, але «хочеться рокзрити глибше ті історії, що уже розказані у книзі»🔖а що ж далі?зараз триває робота над перекладом книги на англійську)👉🏻ще, важлива думка, що стосується не лише конкретної книги чи автора: Михед каже, що гудрідс можна показати як візитівку книги і доказ про те, що книгу читають, про неї говорять закордонним колегам / партнерам.тег у сторіз «це дуже приємно» але просить піти і написати ще відгук на гудрідс))

Переплетені тонкими звʼязками між собою та нами сучасними, 10 митців слова, які існують в межах трьох сторіч — від XIX до XXI, і які попри відстань часу — ЖИВІ.Цю живість зафіксували у своєму діалозі батько та син — Павло і Олександр Михед в книзі «Живі. Зрозуміти українську літературу» від ВСЛ.Вона є цілком вдалою спробою воскресити з ряду «нудних класиків» й навічно закарбувати словом тих, кого було жорстоко вбито або доведено до самовбивства… словом живим, бо розповідає про них цілісно — і про щоденний побут, як наприклад, М.Коцюбинський писав дружині що й коли він їв, так і про вищу месіанську мету, якої так прагнув М.Гоголь.Переплетення звʼязків — це й згадана Михедами метафора стежок, які памʼятаєш навіть через роки, коли місць, куди вони ведуть, вже може не бути, але вони завжди будуть в нашій памʼяті. Саме з неї старший Михед на прохання молодшого виймає законсервоні, але такі ж свіжі, мов щойно схоплені, спогади. Ці спогади завжди влучно перегукуються з історіями про згаданих письменників(-ць) й поетів(-ок). Штрихами, мазками, а не чіткіми лініями — звідси може виникнути відчуття схематичності розказаних історій життя і творчості літераторів, але хіба можливо вписати в якісь рамки людину чи саме життя? Певно що ні.Справжні історії прориваються крізь книгу — у листах з глибин душі Лесі Українки до О.Кобилянської, в незрозумілому іншим «сумному» болю В.Стефаника, у таємничих псевдонімах Лорд Лістер (він же В.Підмогильний) та І.Багряний, у голодній подорожі через півкраїни Гр.Тютюнника. І головне, ця книга відкриває нам відомих ще зі школи авторів зі сторони незнаних або прочитаних раніше без належної уваги текстів, з нових неочікуваних сторін.До прикладу те, що В.Підмогильний виріс з бульварного чтива, а О.Кобилянська з любовних романів, і до речі, обидва з інтересом досліджували у своїх текстах ерос. Для М.Хвильового література — це ще й спосіб пошуку «запашного слова», яким він щиро смакує, для Т.Прохасько ж важливішими є слова не написані. Для О.Теліги не було роздвоєності між тим, що пишеш і як живеш, а М.Коцюбинський навпаки відчував себе більш живим, граючи в подвійне життя.Тож «Живі» — це зібрання під однією обкладинкою тих, чиї долі були повʼязані однією ниткою життя, навіть якщо вони жили в різні часи й померли за різних обставин. Завдяки цій книзі ви зсередини текстів й самого нутра їх авторів зрозумієте, чому українська література така, яка вона є, а через неї віднайдете фрагмент відповіді на питання «хто ми?».Окреме естетичне задоволення — це дизайн книги, який я детально розглядала задля перепочинку після прочитання складних (болючих) фрагментів.📌теми: українська література, звʼязок поколінь, письменницька майстерність ⭐️ 4,5/5#книжкове

1881 року, коли Едґар Деґа представив свою скульптуру учениці балетної школи Паризької опери "Маленька чотирнадцятилітня танцівниця", в мистецьких колах розгорівся скандал. Деґа виготовив воскову скульптуру оголеної фігури, що було звичною практикою, але потім вбрав на неї одяг з фабричної тканини і причепив справжнє волосся, зав'язане стрічкою. Такий безпрецедентний реалізм змінив ставлення до використання нетрадиційних матеріалів у скульптурі. Через 30 років, намагаючись зробити свої кубічні багаторакурсні композиції більш виразними та зрозумілими, Пікассо і Брак почали використовувати найрізноманітніші нетрадиційні матеріали. "Маленькою танцівницею" Деґа мимоволі запровадив у мистецтві нове поняття "асамбляж" - метод створення тривимірної композиції з використанням штучних виробів.Текст з книги "Коротка історія мистецтва", С'юзі Годж.📍 Скульптура "Маленької танцівниці" Едґара Деґа експонується в Національній галереї мистецтв, Вашингтон, США.190 років тому народився французький художних і скульптор Едґар Деґа.〰️ Муза&Селінджер

Читаю "Вдома" Юдіт Германн. Що ще робити в таку спеку без світла? Роман надзвичайно атмосферний, повільний, якийсь абсурдний навіть. Знаєте, таке читання заради занурення в себе через текст, рефлексій, спогадів, нічого різкого чи захопливого, з маленьким натяком на сюжет. Інтелектуальна проза, одним словом. Коли читаю таку літературу, хочеться якихось підказок, начебто підглянути, а як же інші відреагували, а що сказав той-то, хоча б перекладач. Пошуки відгуків на Ютубі закінчилися нічим, знайшла рецензію Владислави Дудник (і досить цікаву) на сайті ВСЛ, а також невеличке слово Наталки Сняданко про роботу над перекладом роману. Останні фрази наведу далі, бо якось надзвичайно вони мені відгукнулися. Фото теж із сайту ВСЛ, дуже вже гарне, простіть, а в мене електронка.Наталка Сняданко: "Найгірше, що зробила з нами війна – забрала відчуття дому, відчуття безпеки, відчуття, що тут і зараз із тобою нічого поганого статися не може. Відтепер ми всі сфокусовані лише на тому, щоб повернути собі це відчуття. Хоча би на мить, хоча би іноді. Саме так, вдома, я почувала себе у цьому тексті, вперше за довгі місяці опинившись не у готелі, не у випадковому житлі, а у справжній квартирі, яку можна було зачинити на ключ і опинитися на самоті. Квартирі, у яку не прилетить. Квартирі, де добре і затишно працюється. За це відчуття я найбільше вдячна цій книзі".

Спадковість чи виховання?Ті, хто досліджує природу вбивць, давно шукають відповідь на це питання - і досі її не знайшли.І саме про це, перш за все, була для мене ця книга - перша з трилогії, тож і тут відповіді нема 😄📖 «Напівлихий»✍️ Саллі ҐрінСподобалось дуже і дуже, не очікувала на таке.Спочатку стиль видався надто дивним і незвичним, але до нього швидко звикаєш.Головний герой, скажімо так, не дуже позитивний - і мені не так часто зустрічалось таке у фентезі.Він слабкий, травмований, не надто розумний, та ще й має схильність до насильства. Моральний компас у нього налаштований теж сумнівно - і саме тут починаються питання, які я постійно ставила собі: чи це властиво йому від природи, чи це вивчена поведінка і реакція на середовище, в якому він перебуває?Тож, дуже цікавий ракурс. І є про що подумати: про упередження, булінг, подвійні стандарти. Про відносність добра і зла. Про расизм і нацизм, хоч у книзі вони і не буквальні, але легко зчитуються.Як на янг адалт, книга досить жорстока і не спрощує сцен насильства, а зображує їх детально і графічно.Тож, це більш доросла і реалістична історія, бо оте типове книжкове «добро» насправді існує тільки в адаптованих дитячих казках, у реальності ж люди відрізняються лише тим, що вписуються в норму і дотримуються законів або ні.Але не прям доросла-доросла 😁І ще тут найкращий любовний трикутник, що мені зустрічався😄 - хоч і дещо… непомітний. Проте абсолютно ненавʼязливий 😅Персонажі взагалі дуже цікаві і фактурні, поки не всі розкриті у повінй мірі, але це ж лише перша книга циклу. Хоча мотивація і передісторія у них трохи скажені 😆З мінусів - згадка книги російського автора, але це майже неуникне у літературі. Наразі авторка дуже активно підтримує Україну і називає війну війною, тож можна пробачити їй цей нюанс.З плюсів - можна провести з Гаррі Поттером, наприклад. І з Біблією🌚Читатиму цикл далі, бо історія захоплива і дуже мені імпонує.Видавництво Старого Лева